Пізньої ночі він дістався до табору, а через дванадцять годин всі його раби повернулися до дупла тієї білки й шалено копали схил, що містився біля її житла. Фіц-Норман сказав їм, що відкрив тут склад штучних діамантів, й оскільки жоден із них ніколи не бачив дорогоцінного каменя, вони безсумнівно повірили йому. Коли він усвідомив усе значення такої знахідки, то був вражений. Уся гора була суцільним діамантом. Нічого іншого, окрім твердого діаманту. Він наповнив чотири сідлових мішки блискучими зразками й на коні помчався в Сент-Пол. Там йому вдалося збути півдюжини маленьких діамантів, та коли він показав свій великий камінець, комірник зомлів, а Фіца-Нормана арештували як порушника громадського спокою. Він втік з в’язниці й сів у потяг до Нью-Йорка, де продав кілька середніх камінців й отримав за них приблизно двісті тисяч доларів золотом. Та продемонструвати інші виняткові коштовності він не наважився й вирішив покинути Нью-Йорк – якраз вчасно. Всеохопне збудження запанувало в ювелірних колах, що викликане було не стільки розмірами діамантів, скільки загадковим джерелом їхньої появи в місті. Ходили дикі плітки, що діамантові жили виявлено в горах Кетскіл, на береговій лінії Джерсі, на Лонг-Айленді, під Вашингтон-сквер. Із Нью-Йорка почали щогодинно відходити потяги, які прямували в такі приміські Ельдорадо й були повністю набиті чоловіками з кирками й лопатами. А тим часом молодий Фіц-Норман повертався до Монтани.
До кінця наступного тижня він виміряв, що діамант у горі приблизно дорівнював усім іншим діамантам, існування яких було відоме на світі. Проте оцінити його шляхом звичайних розрахунків було неможливо, оскільки він був суцільним, і якби він запропонував його на продаж, то це не лише б викликало кризу на світовому ринку, а й при умові, що ціна росла б так, як зазвичай, залежно від величини каменю, в арифметичній прогресії – у світі не вистачило б золота, аби купити й десяту частину діамантової гори. Та й що робити з алмазом такої величини?
Це становище було чарівно безпомічним. З одного боку, він був найбагатшою людиною, та все ж, хіба йому нічого не належало? Якби його таємниця розкрилася, то невідомо, до яких заходів вдався би уряд, аби запобігти краху на золотому й коштовному ринках. Вони могли негайно забрати заявку й установити монополію.
Вибору не було. Він повинен таємно продавати свою гору. Він послав на Північ за своїм молодшим братом і поставив його наглядачем над рабами, які навіть не підозрювали, що рабство вже скасували. Аби їх запевнити, він прочитав їм власноруч створений наказ, в якому повідомлялося, що генерал Форрест реорганізував розколену армію Півдня й завдав нищівної поразки мешканцям Півночі в одній детально спланованій битві. Негри наївно йому повірили. Вони