Сем Паккард, директор Театру Кітора в Нью-Йорку, так казав про Гарта та Черрі:
– Найпорядніша й найкраща маленька трупа, яка будь-коли приїжджала на гастролі. Настільки приємно читати їхні імена на афіші. Тихі, працьовиті, жодних істерик на кшталт Джонні та Мейбл, на роботу приходять із точністю до хвилини, прямують додому після виступу, і кожен із них порядний, як справжня леді. Не очікую, що колись матиму справу з акторами, котрі спричинятимуть настільки мало проблем і викликатимуть більше поваги до цього фаху.
А тепер, після такого довгого лущення шкарлупи, ми дісталися до ядра цієї історії.
Наприкінці свого другого сезону «Забави для мишей» повернулися до Нью-Йорка для нового виступу на відкритих естрадах і літніх театрах. Там ніколи не виникало якихось негараздів із потраплянням у програму. Боб Гарт майже сплатив своє бунґало, і Черрі мала стільки банківських книжок, що була змушена придбати в кредит книжкову шафу, щоб мати, де їх тримати.
Я кажу вам так, аби запевнити, навіть якщо ви не можете в це повірити, що багато, дуже багато людей на сцені – це люди з неабиякими амбіціями, так само, як слуга хоче стати президентом, або бакалійник, котрий хоче придбати будиночок у Флетбуші[8], або жінка, котра прагне змін на краще. І сподіваюся, що мені дозволять сказати, не для публікації, що для того, щоб досягнути успіху, вони часто творять справжні дива.
А тепер послухайте.
На першій виставі «Забав для мишей» у театрі «Вестфалія» в Нью-Йорку Вайнона Черрі дуже нервувала. Коли вона вистрелила у світлину кралі на коминку, куля, замість того щоб продірявити фото, а потім ударити в кружальце, поцілила в нижній лівий бік шиї Боба Гарта. Від несподіванки Гарт упав, як підкошений, тоді як Черрі артистично втрачала свідомість.
Глядачі вирішили, що їм показують комедію, а не трагедію, в якій учасники одружуються або миряться, зааплодували з великим захопленням. Єдиний чоловік, котрий зберіг голову холодною, – такий завжди з’являється в подібних випадках, – опустив завісу, і два гурти працівників сцени шанобливо й акуратно забрали Гарта та Черрі зі сцени. Почався новий номер, і веселощі продовжилися.
Театрали знайшли біля входу молодого лікаря, котрий чекав на пацієнта з букетом із рожевих троянд. Медик уважно оглянув Гарта й від душі зареготав.
– Про вас напишуть у газетах, старий друже, – таким був його діагноз. – Ще б на два дюйми ліворуч, і вам би перебило сонну артерію. А тепер нехай реквізитор перев’яже рану шматком мережива з плаття якоїсь дівчини й гайда додому, щоб вас перев’язав районний лікар, тоді з вами все буде гаразд. Даруйте, але я маю справді серйозний випадок.
Після цього Боб Гарт звів погляд і почав почуватися краще. А потім туди, де він лежав, зайшов Вінченте, мандрівний жонглер, справжній майстер своєї справи. Вінченте був серйозним чоловіком із Братлборо[9]. Вдома його звали Семом Ґріґґсом, і він посилав іграшки та солодощі додому двом своїм маленьким донечкам із