На лівому березі останньої сторінки листа: ще одна причина, чому я дозволив їй писати. Вона хотіла побачити листи від вас до мене. Я не можу їх показати.
хоча, сказав я собі потім, можливо, вона і справді бажає тільки пояснення, можливо, твоє слово якраз і заспокоїть її своєю доброзичливою строгістю, а можливо, – так біжать тепер усі мої думки – вона впаде перед твоїм листом на коліна.
Франц
(Прага, 6 липня 1920 р.)
Невеликий удар для мене: телеграма з Парижа, з повідомленням, що завтра ввечері приїжджає старий дядечко,[48] якого я, до речі сказати, взагалі дуже люблю, а живе він в Мадриді і вже багато років тут не бував. Удар тому, що це відбере у мене час, мені ж весь час і навіть в тисячу разів більше, ніж увесь час, а ще краще – весь, весь час, який тільки є, потрібен для тебе, для роздумів про тебе, для дихання в тобі. І тутешня квартира стане неспокійна, і вечори неспокійні, я б хотів бути де-інде. Багато що хотілося б зробити по-іншому, і бюро мені зовсім ні до чого, але потім я знову вирішив, що цілком заслуговую ударів по обличчю, коли висловлюю бажання, що перевершують цю реальність, цю належну тобі реальність.
Чи можу я поїхати до Лорена?[49] Він, приміром, знає Піка.[50] Хіба не могло б легко статися так, що виплило моє перебування у Відні? Напишіть мені про це.
Макс дуже схвильований тим, про що ви кажете про Пршибрама[51] з санаторію, він звинувачує себе в тому, що легковажно порвав те, що вже написав для нього. Він також має такі стосунки з владою, що міг би без особливих труднощів доскочити потрібного. Він дуже сильно просить вас підсумувати те, що слід сказати про кривду, завдану Пршибраму. Якщо можете, надсилайте мені цю коротку підбірку час від часу. (Російською означає: кажи.)
Чомусь не можу більше нічого тобі написати, крім того, що стосується тільки нас, нас двох у штовханині світу. Все чуже, чуже. Несправедливість! Несправедливість! Але губи шепочуть іноді, а обличчя устромилось тобі в коліна.
По Відні залишилася гіркота, можна я це скажу? Там, у лісі, на другий день, по-моєму, ти сказала щось на зразок: «Боротьба з передпокоєм довго тривати не може». А в передостанньому Меранському листі пишеш про хвороби. Як мені знайти вихід між двома цими речами? Я кажу це не з ревнощів, Мілено, я не ревную. Або світ такий малий, або ми такі величезні, в кожному разі ми заповнюємо його цілком. До кого мені ревнувати?
(Прага, 6 липня 1920 р.)
Бачиш, Мілено, тепер я посилаю тобі навіть цей лист, зовсім не знаючи, що в ньому написано. Вийшло так: я обіцяв їй сьогодні о 03.30 бути біля її будинку. Збиралися покататися на пароплаві; але вчора я ліг дуже пізно і майже не спав, тому з ранку пневматичною поштою відправив їй записку: після обіду мені необхідно поспати, тому прийду тільки о 6-й. У своєму занепокоєнні, що за всіх письмових і телеграфних гарантій аж ніяк не бажало