К. відчував себе незручно, слухаючи цю розповідь, хоча його вона також стосувалася.
– Як давно це все було? – запитав він і зітхнув.
– Понад двадцять років тому, – відповіла господиня. – Більш ніж двадцять років.
– Так довго зберігають вірність Кламму, – сказав К. – Ви усвідомлюєте, пані господине, що від таких ваших зізнань мені стає тривожно, особливо коли я подумаю про своє майбутнє одруження?
Господині не сподобалося, що К. втручається в розмову зі своїми проблемами, і вона гнівно подивилася на нього.
– Не так люто, пані господине, – сказав К. – Я не сказав жодного поганого слова про Кламма, але обставини склалися таким чином, що я теж перебуваю в певних стосунках із ним, і цей факт не зможе заперечити навіть найбільший його прихильник. Тому кожна згадка про цю людину викликає в мене думки про власну долю, і тут вже нічого не зміниш. До речі, пані господине, – К. схопив її за руку, вона спершу хотіла відсмикнути руку, але потім передумала. – Ви лишень пригадайте, як погано закінчилася наша попередня розмова, і давайте тепер більше не сваритися.
– Ви маєте рацію, – господиня схилила голову. – Але побережіть мене. Я не вразливіша за інших, навпаки, в кожного вистачає слабких місць, а в мене є лише це одне.
– На жаль, воно й моє, – сказав К. – Хоча, ясна річ, я стримаюся. А тепер поясніть мені, будь ласка, як я повинен витримати в подружньому житті цю жахливу вірність Кламму, якщо припустити, що Фріда буде в цьому схожою на вас?
– Жахлива вірність? – розлючено повторила шинкарка. – Хіба це вірність? Вірна я своєму чоловікові, а Кламм? Кламм зробив мене колись своєю коханкою, хіба я можу тепер утратити це становище? Як ви повинні витримати з Фрідою? О, пане землемір, хто ви такий, щоб ставити подібні питання?
– Пані господине, – застеріг К.
– Знаю, – сказала шинкарка. – Але мій чоловік не ставив таких запитань. Не знаю, кого можна вважати нещасною: мене тоді чи Фріду зараз. Фріда, яка мужньо покинула його, і я, по яку він більше не посилав. Напевно, це таки Фріда, хоча вона цього ще до кінця й не усвідомлює. А моє нещастя тоді цілком поглинуло мене, і я постійно питала себе, зрештою, досі не перестаю питати: чому так сталося? Кламм кликав мене тричі, а четвертий раз так ніколи й не настав! Що могло тоді хвилювати мене більше, ніж це? Про що ще я могла говорити зі своїм чоловіком, адже невдовзі після того ми одружилися? Удень у нас не було часу, ми отримали цей заїзд у жалюгідному стані і мусили довести тут усе до ладу, але вночі? Багато років наші нічні розмови стосувалися тільки Кламма і зміни його ставлення. А коли мій чоловік засинав упродовж цих розмов, я будила його, і ми продовжували.
– Якщо можна, – втрутився К. – Я б хотів поставити одне дуже неввічливе запитання.
Господиня промовчала.
– Отже, не можна питати, – сказав К. – Але й цього достатньо.
– Саме так,