– Може, я відразу залишуся тут?
– Вийдіть із Ольгою надвір, щоб я могла забрати звідси людей, а за якийсь час приходьте.
– Добре, – сказав К. і нетерпляче чекав на Ольгу.
Але селяни не відпускали її. Вони придумали танець і оточили сестру Варнави колом, час від часу хором скрикували, і тоді хтось один підскакував до Ольги, міцно обіймав її рукою за талію і кілька разів кружляв довкола себе. Танець ставав дедалі швидшим, жадібні та хрипкі вигуки майже зливалися в суцільний крик. Спершу Ольга хотіла з посмішкою вирватися з кола, але тепер, із розтріпаним волоссям, тільки перелітала з рук до рук.
– Ось яких людей мені сюди присилають, – сказала Фріда і гнівно прикусила свої тонкі губи.
– Хто вони такі? – запитав К.
– Слуги Кламма, – відповіла Фріда. – Він постійно приводить їх сюди, це мене так дратує. Я навіть не пам’ятаю, що я вам сьогодні сказала, пане землемір, пробачте, якщо це було щось неприємне; ці люди винні в усьому, я не знаю нікого, хто був би вартий більшої зневаги і погорди, ніж вони, але мушу наливати їм пиво. Я багато разів просила Кламма залишати їх удома, хоча б він міг мене трохи поважати, якщо вже мені доводиться терпіти всю решту чиновників, але всі прохання даремні. Щоразу, за годину до його приходу, вони вдираються сюди, неначе худоба в стійло. А їм і справді місце в стайні. Якби не те, що ви тут, я відчинила б двері і примусила Кламма самого їх виганяти.
– А хіба він їх не чує? – запитав К.
– Ні, – відповіла Фріда. – Він спить.
– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кімнати, він сидів за столом і не спав.
– Він і далі так сидить, – сказала Фріда. – Він спав уже тоді, коли ви зазирали, інакше я б вам цього не дозволила. У такій позі він спить. Урядники страшенно багато сплять, у це важко повірити. Зрештою, якби він не спав так багато, чи міг би він стерпіти цих людей? Тепер доведеться мені самій їх виганяти.
Вона вихопила з кутка нагайку і одним, не надто певним стрибком, схожим на рухи молодого ягняти, скочила до танцюючих. Спочатку вони розступилися, ніби запрошуючи її до танцю, і кілька секунд здавалося, ніби Фріда і справді зараз кине нагайку, але потім вона її таки підняла.
– В ім’я Кламма! – крикнула вона. – До стайні! Усі до стайні!
Лише тоді вони збагнули, що справа серйозна, з незрозумілим для К. страхом відступили назад, хтось штовхнув двері, крізь які війнуло свіже повітря, всі зникли разом із Фрідою, яка, мабуть, підганяла їх нагайкою до самої стайні.
У несподіваній тиші К. раптом почув кроки із коридору. Задля певності він скочив за шинквас, бо тільки там можна було сховатися. Йому не заборонили перебувати в шинку, але оскільки він збирався тут заночувати, не варто було зараз показуватися нікому на очі. Тому коли відчинилися двері, він сховався під стіл. Існувала небезпека бути знайденим і там, але на це він приготував досить правдоподібне пояснення, що заховався від п’яних слуг. Зайшов господар.
– Фрідо! – покликав він і перейшовся