Палац, призначений для американської делегації, збудував Микола II, син Олександра III, разом із дружиною Олександрою. Старовинні палаци в Лівадії нагадували Миколі про смерть батька, тож він прагнув сучаснішого дизайну. Після поїздки до Італії 1909 р. цар замовив російському архітекторові Миколі Краснову, який також був учителем малювання у його дітей, побудувати новісінький палац у стилі ренесансу. Будівництво почалося 1910 р., а наступної осені його вже завершили, що було дивовижним досягненням. Два старих палаци зруйнували, і лише невелика церква, зведена Іполитом Монігетті, нагадувала про колишню резиденцію царів.
Новий палац, побудований із місцевого білого каменю Інкермана, втілював непросту взаємодію кількох архітектурних стилів. Із самого початку було вирішено, що палац матиме чотири різних фасади. Більярдна зала, де для Президента Рузвельта влаштували приватну їдальню, була побудована у стилі Тюдорів. Із двох внутрішніх двориків – один, італійський, був змодельований за зразком монастиря Сан-Марко у Флоренції, а інший, арабський, мав фонтан у центрі та елементи татарської архітектури. У новому дизайні були враховані деякі наявні елементи, у тому числі саркофаг, привезений із Помпеї першим власником маєтку графом Потоцьким, який також насадив екзотичні дерева в навколишніх садах.
Кожну деталь архітектурного плану схвалювала імператорська сім’я. Згідно з історією палацу, яку поширили серед членів американської делегації, щоб відплатити своїм проблемним замовникам, Краснов «створив карикатури на царя у формі лев’ячих голів-підлокітників на двох мармурових лавках обабіч головних дверей». Довідка також повідомляла, що «подібність до царя вражала, якщо левові на голову надягали шапку»{64}.
Імператорська сім’я відпочивала в новому Лівадійському палаці щороку до початку Першої світової війни. «У Петербурзі ми працюємо, а в Лівадії ми живемо», – написала одна з царських дочок, висловлюючи почуття всієї родини. Після свого зречення у лютому 1917 р. Микола звернувся до революційного уряду по дозвіл усамітнитися у Лівадії. Запит було відхилено. Натомість новий уряд Олександра Керенського визначив Лівадійський палац відпочинковим домом для жертв царизму. Його першою революційною мешканкою стала «бабуся» російської революції, Катерина Брешко-Брешковська, яка багато років провела на засланні. Пізніше