Державний архів Російської Федерації
Іл. 16. Останній обід 11 лютого. Стеттініус виголошує тост. Навпроти нього сидять Павлов, Сталін, Рузвельт, Черчилль і Молотов.
Президентська бібліотека Франкліна Делано Рузвельта
Іл. 17. Американська делегація покидає Лівадію після обіду 11 лютого. Стеттініус, який залишиться в Лівадії, щоб завершити редагування остаточних документів, а потім виїхати до Москви, прощається з донькою Рузвельта Анною. На задньому плані видно Сару Олівер.
Державний архів Російської Федерації
Іл. 18. На цій світлині сфотографовано Черчилля з його фірмовою сигарою, одягненого в «російську шапку», яка стала об’єктом кпинів західних журналістів, незадовго до того, як він покинув Лівадію після обіду 11 лютого. Сара Олівер, котра стоїть біля батька, писала, що дорогою з Лівадії до палацу Воронцова Черчилль раптом відчув себе самотнім і вирішив негайно виїжджати.
Державний архів Російської Федерації
Іл. 19. Молотов та Іден підписують один з останніх документів конференції, можливо радянсько-британську угоду про обмін військовополоненими. Це одна з небагатьох світлин, де Молотов усміхається.
Державний архів Російської Федерації
Слово до українського читача
Одним із перших читачів цієї книги був Збіґнєв Бжезінський. На запрошення американського видавця він погодився написати кілька слів заохочення для обкладинки. «По-справжньому повчальна книжка, – писав Бжезінський, – не тільки про роль, яку відіграли Сталін, Рузвельт та Черчилль, але також про геополітику завтрашнього дня. Коли читаєте цю книжку, просто замініть Сталіна на Путіна, а Польщу на Україну». Це був 2009 рік. Володимир Путін на той час закінчив свій другий президентський термін, передав головний пост у державі Дмитру Мєдвєдєву, а той подавав надії на поліпшення російсько-американських відносин. Бжезінського переконали прибрати ім’я Путіна з обкладинки історичної книжки не про нього. Він погодився, але у свій оригінальний спосіб. Його цитата з’явилася на обкладинці в наступній редакції:
«Замініть ім’я Сталіна на ім’я, яке римується з його, а Польщу на Україну».
Багато хто вважав це передбачення Бжезінського скоріше відданістю відомого політолога та державного діяча минулому, ніж майбутньому. Але Бжезінський укотре мав рацію, дивлячись у майбутнє. За кілька років після виходу американського видання українські політики та дипломати виявились у положенні своїх польських колег часів Другої світової війни. Частина їхньої території опинилася захопленою тепер уже не Сталіним, а Путіним, а їхні сподівання на розв’язання ситуації під час перших тижнів анексії Криму та двох раундів перемовин у Мінську покладалися значною мірою на західних політиків та дипломатів. Кожна паралель має свої межі, і наслідки втручання західних держав у російсько-український конфлікт виявилися більш позитивними, ніж у конфлікт радянсько-польський. Та в цьому, принаймні частково,