ПРИСЛУХАЙТЕСЯ ДО ГОЛОСУ
Тож який він усе ж таки — цей голос? Прислухайтеся до себе на хвилину й зверніть увагу просто на те, як він звучить. Почути його буде неважко. Я певен, що навіть зараз, коли ви читаєте цю книжку, ваш голос дуже гучно скаржиться. Він не бажає, щоб його обговорювали чи досліджували. Йому значно більше хочеться, щоб у центрі уваги залишалися ви та ваша купа недоліків. Однак проігноруймо ненадовго його заперечення і зосередьмося натомість на ньому самому.
Він шепоче? Можливо, говорить з акцентом? А може, наспівує всі слова? У нього є відлуння? Як він звучить? У нього високий чи низький тембр? Він говорить вам просто на вухо чи засів десь глибоко у вашій голові?
А тепер дайте цьому голосу тіло та обличчя. Зробіть із нього живу істоту.
Наскільки він великий? Як він пахне? Як рухається? Це якась тваринка? Чи бісеня? Моживо, це банк, чи імла, чи хор, чи миші?
Я уявляю своє створіння чимось подібним до Ґолума 2.
Ця жалюгідна й плаксива істота живе в якійсь темній печері всередині мого черепа. Вона ніколи не знає спокою й постійно стріляє довкола своїми великими нажаханими очима, що світяться в темряві. У неї повний рот маленьких і гострих зубів, якими вона вгризається в мої думки, а ще від неї пахне цвіллю, холодним потом та протухлою рибою. Отже, істотка ця схожа на Ґолума… Однак вона трохи вгодованіша, а ще в неї є темно-коричневе, масне хутро – просто як у брудного дворняжки.
Це прекрасне створіння я називаю Мавпою. Воно джерґотить та репетує наче справжня мавпа – та й пахне так само. Або ж навіть гірше.
Можливо, моє зображення цієї істоти підходитиме й вам. Якщо ні, просто замінюйте слово «мавпа» на назву своєї істоти в подальшому описі цього створіння. Упевнений, що мої описи підходитимуть вашому створінню, навіть якщо це змія, гаргуйль, гремлін 3 чи ховрах з бензопилою.
ЛИШЕ ПСИХИ НІКОЛИ НЕ ЗАМИСЛЮЮТЬСЯ НАД ТИМ, ЧИ НЕ ПОЇХАВ У НИХ ДАХ
Єдині люди, у чиїх головах немає ніяких мавп,– це соціопати. Їм і справді вдалося вирости без відчуття вини, без страху перед ризиком, без гальм… без мавпи. Однак решті людей – серед яких і Білл Гейтс, і Леді Ґаґа, і Ґанді,– доводиться жити під постійним наглядом своєї мавпи, що слідкує за нами зі своєї печери, уряди-годи доводячи нас до божевілля. А тому не хвилюйтеся, окрім вас мавпи докучають шістьом мільярдам мешканців цієї планети4. Тож не хвилюйтеся. Ви в чудовому товаристві.
Кожній успішній творчій людині іноді здається, що вона – просто самозванець. Що їй у якийсь спосіб удалося обдурити всіх, змусивши вірити в те, що вона бодай на щось здатна. І що в будь-який момент у двері можуть постукати. Однак такі люди здебільшого навіть уявити собі не можуть, що кожна видатна особистість бореться з такими самими думками. Часто трапляється так, що люди переймаються через те, що «все вийшло