Військо розбите на невеликі підрозділи. Кожний підрозділ відповідає за власне забезпечення, тобто запаси дров, води та пшениці. Усе робиться спільно: солдати разом їдять і планують свій сон так, щоб нести сторожову вахту по черзі. Команди подаються звуком горна. Щодня командувач змінює пароль, щоб до цієї польової фортеці не прокралися ворожі шпигуни. Також командувач віддає різні накази, що через старших офіцерів потрапляють до центуріонів12 і далі – до війська. Таке підпорядкування дозволяє тримати під контролем усе, що роблять солдати, і, за необхідності, розвертати їх у бойовий порядок за лічені секунди.
Вступаючи в бій, римляни мають заздалегідь розроблений план дій на випадок будь-якої несподіванки. Кожне рішення виконується миттєво. Внаслідок цього вони майже ніколи не припускаються помилок, а якщо й припускаються, то можуть швидко їх виправити, бо вводять у дію резервний план. Вони не турбуються, коли щось іде не так тому, що стратегія не спрацювала, як то було задумано, і радше зазнають поразки через помилкову стратегію, ніж переможуть у результаті щасливого випадку або непродуманого поривання. Удача потрібна гарячим головам, плани на ній не будують. Якщо ви все добре спланували, але програли, то, принаймні, можете втішатися усвідомленням того, що зробили все можливе, щоб цьому запобігти.
Тренуючи своїх солдатів, Рим прагне укріпити не лише їхнє тіло, а й дух. Страх також загартовує солдата для бою. Для будь-кого з легіонерів, які втекли з поля бою, закон вимагає смертної кари. На смерть можуть засудити і за лінощі. Будь-який римський воєначальник є навіть суворішим, аніж римський закон: він стежить за тим, щоб у війську закон був однаковим для всіх і виконувався беззастережно. На всіх тих, хто не виправдав високих сподівань, неминуче очікує одна гірка доля. Там де батіг, там і пряник. Полководці щедро обсипають нагородами тих солдатів, які виявили неабияку сміливість. У результаті командувач має до своїх послуг абсолютно кероване військо. У бою військо рухається, наче єдине тіло,– так швидко воно маневрує і миттєво реагує на накази. Хай би що вони робили, солдати діють злагоджено та дуже швидко доводять свою справу до кінця. Хай би що їм доводилося зносити, римські легіонери виявляють колосальне терпіння та стійкість. Тож римські завоювання є результатом заслуг, а не везіння. Беручи до уваги рівень планування, організації й, окрім того, дисципліни, чи варто дивуватися, що наша імперія розпростерлася від Євфрату на сході до океану на заході і від родючих лівійських земель на півдні до Рейну й Дунаю на півночі? Правильно буде сказати,