4
Що визначає те, що станеться далі?
Ісаак Ньютон, найвпливовіший науковець усіх часів, був дуже релігійною людиною. Його погляди були цілком єретичні на думку англіканської церкви, в якій його виховали; він заперечував Трійцю й написав чимало праць про пророцтва і тлумачення Біблії, де можна було натрапити на заголовки розділів на кшталт «Про те, як одинадцятий ріг четвертого звіра Даниїла здатен міняти час і закони». Він не міг покладатися на існування Бога – аргумент, заснований на арістотелівському першорушієві. Його власні праці, здавалося, описували Всесвіт, що перебуває в ідеальному русі під дією притаманних йому ж сил. А втім, як Ньютон указав у «Головній схолії» – нарисі, доданому до пізніших видань його основної праці «Математичні начала натуральної філософії»,– хтось мав це все улаштувати:
Таке витончене поєднання Сонця, планет і комет не могло статися інакше, як за наміром і владою могутньої та премудрої Істоти.
В іншому місці книжки Ньютон, очевидно, мав на увазі, що збурення, зумовлені впливом планет одна на одну, поступово розхитують цю систему, та в критичний момент Бог втручається й усе налагоджує.
П’єр-Симон Лаплас, французький фізик, що народився на сто сім років пізніше за Ньютона, вважав інакше. Науковці сперечаються щодо справжніх релігійних поглядів ученого: здається, вони коливалися між деїзмом (Бог створив Усесвіт, та опісля не втручався в його існування) та абсолютним атеїзмом. Це той Лаплас, який, відповідаючи на запитання імператора Наполеона, чому Бог не згадується в його книжці про небесну механіку, відповів: «Я не потребував такої гіпотези». Хай які Лаплас мав вірування, проте він, очевидно, рішуче виступав проти ідеї Творця, що коли-небудь міг би безпосередньо втручатися у функціонування світу.
Лаплас був одним із перших мислителів, що по-справжньому вивчив класичну (ньютонівську) механіку до самих підвалин,– навіть ліпше за самого Ньютона. Хтось же мав це зробити. Наука прогресує, ми дедалі більше довідуємося про наші найліпші теорії; нині чимало фізиків розуміють теорію відносності ліпше за Айнштайна, а квантову механіку – ліпше, ніж Шредінґер чи Гайзенберґ. Лаплас брався досліджувати найрізноманітніші проблеми – від стабільності Сонячної системи до основ теорії ймовірності,– мимохіть винаходячи потрібну для цього нову математику. Він припустив, що ньютонівську гравітацію слід розуміти як теорію поля, водночас постулюючи «поле гравітаційних потенціалів»,