Наступної миті Макс раптом відчув у руці щось прохолодне. Опустивши голову, побачив, що дівчина тицьнула йому пляшку вина.
– Тримай.– У напівтемряві хлопцеві здалося, що вона підморгнула.– Відпий і передай далі. Тільки не захоплюйся.
Лана всілася поруч, а Макс взявся за спітнілу, тільки-но з холодильника, пляшку і підніс її до свічки. На розмальованій райдужними цятками етикетці значилося «Москетто». Надто коштовне для студентського вжитку пійло: десь дві сотні за пляшку. Це, мабуть, Алекс, самозакоханий багатій, щодо якого тільки сам Господь відає, чому той живе у гуртожитку, а не в апартаментах десь у центрі Чернівців. Утнути щось таке – це в його дусі.
Не бажаючи відокремлюватися від інших, хлопець хильнув просто з пляшки. Солодкавий, виготовлений з італійського винограду напій залишив по собі чудовий післясмак. Хай би яким виродком не був Алекс Савицький, йому таки треба віддати належне: він добре знався на вині. Зробивши добрячий ковток, Макс простягнув пляшку Дарі. Він розумів, що після кількох «викруток» та ще й вина, зранку на нього чекає складне пробудження із головним болем та «сушняком». Однак це буде завтра, а наразі вино додало йому сміливості, якої він дуже потребував.
– То що там із Панночкою? – спитала Дара.
Зробивши ковток, вона одразу ж передала пляшку Богданові. Вочевидь, вина їй не дуже хотілося, але ж це не звичайне збіговисько, тож треба долучатися.
– О Панночка!..– Мафін ніби прокинувся.– Так-так, Панночка… Кажуть, ця дівка закохалася. Але в селі, де вона жила, про неї ходили вельми погані чутки. Люди вважали її відьмою й приписували різні лиходійства. З цієї причини і її стосунки з коханим парубком були таємними, а потім її взагалі хтось убив. І вбивцю, до речі, так і не знайшли.
Останні слова він вимовив так, наче був безпосереднім свідком подій, але це не справило на приятелів жодного враження. Тому Мафін замовк й обвів присутніх поглядом, чекаючи бодай якоїсь реакції.
– Класика жанру,– кинув Алекс.
Його масний погляд знову обмацав Лану, але та й оком не моргнула – чекала своєї черги долучитися до пляшки. Цей обряд мав якось зблизити різношерсту компанію – щось на кшталт розкурювання люльки миру. Безсумнівно, і ця ідея також належала Остапові Сікорському.
– І це все? – поцікавився Макс у приятеля. Той досі сидів мовчки, чекаючи, поки інші нарешті збагнуть, про що він тільки-но розповів.
– От і я кажу,– підхопила слідом Дара.– Я взагалі нічого не зрозуміла. Чому ми зібралися? Навіщо нам ота легенда?
Вона неохоче звільнилася з обіймів Богдана і, склавши долоні, неквапом потягнулася руками догори – наче звертаючись безпосередньо до небес. Вочевидь, у неї затерпла спина. Макс знав, що це якась асана з йоги. Дівчина кілька тижнів поспіль відвідувала заняття, але зрештою кинула, бо на цьому нібито наполіг її спортсмен, який вважав такі речі пустощами, а пустощів