– Ну, не змушуйте себе чекати! – прогримів професор.
– Я, звісно, лише починаю долучатися до науки, – сказав я з дурнуватою посмішкою, – і не претендую на більше, ніж звання скромного дослідника. Проте мені здається, що в цьому питанні ви проявили зайву строгість до Вейсмана. Хіба отримані з того часу докази не… не зміцнюють його позиції?
– Які докази? – промовив він зі загрозливим спокоєм.
– Я, звичайно, знаю, що прямих доказів поки що немає. Я посилаюся, якщо можна так сказати, на загальний хід сучасної наукової думки.
Професор схилився над столом, спрямувавши на мене зосереджений погляд.
– Ви мали б знати, – сказав він, загинаючи по черзі пальці на лівій руці, – що, по-перше, черепний покажчик є фактор постійний.
– Безумовно! – відповів я.
– І що телегонія1 наразі ще sub judice2?
– Поза сумнівами!
– І що зародкова плазма відрізняється від партеногенетичного3 яйця?
– Ще б пак! – вигукнув я, захоплюючись власною зухвалістю.
– А що це доводить? – спитав він м’яким, вкрадливим голосом.
– І справді, – промимрив я, – що ж це доводить?
– Сказати вам? – все так само вкрадливо промовив професор.
– Будь ласка.
– Це доводить, – з несподіваною люттю заревів він, – що іншого такого шарлатана важко знайти в усьому Лондоні! Ви огидний, нахабний репортер, котрий має настільки ж віддалене уявлення про науку, як і про мінімальну людську порядність!
Учений схопився з крісла. Його очі палали божевільною злістю. І все ж навіть цієї напруженої миті я не міг не здивуватися, побачивши, що професор Челленджер маленький на зріст. Він був мені по плече – такий собі приплющений Геркулес, вся величезна життєва міць котрого немов пішла вшир, вглиб та ще в черепну коробку.
– Я молов перед вами нісенітницю, сер! – заволав він, спершись руками об стіл і витягнувши шию вперед. – Я плів неймовірні дурниці! І ви надумали змагатися зі мною – ви, у кого весь мозок із лісовий горішок! Ці кляті писарлюги уявили себе всесильними! Вони вважають, ніби одного їхнього слова досить, аби возвеличити людину або змішати її з брудом. Ми всі маємо кланятися їм у ніжки, вимолюючи похвалу. Ось цьому треба надати протекцію, а цього знищити… Знаю я ваші підлі підступи! Вже дуже високо стали брати! Був час, коли ходили сумирно, а тепер зарвалися, управи на вас немає. Пустобріхи нещасні! Я поставлю вас на місце! Атож, сер, Джордж Едвард Челленджер вам не по зубах. Цей чоловік не дозволить собою командувати. Він попереджав вас, але якщо ви все ж пхаєтеся до нього, то нарікайте потім