Склад населення Джек- манз-Галча дуже рідко змінювався через приплив зі сторони; шукачі щастя, котрі прибували до нас у часи, про які тут згадується, виявлялися, мабуть, навіть ще лютішими та брутальнішими, ніж місцеві. Особливим норовом вирізнялися Філліпс і Моул – двійко запеклих гультяїв, котрі приїхали сюди одного чудового дня і застовпили ділянку на березі струмка. Витонченістю, злостивістю, блюзнірствами, нахабством у мові та вчинках, своїм зухвалим нехтуванням буквально всіх норм суспільної поведінки вони могли перевершити будь-кого з давніх мешканців Джекманз-Галча. Філліпс і Моул стверджували, що буцімто перебралися сюди з Бендіґо, в зв’язку з чим дехто з нас стали схилятися до думки, що, мабуть, не зле б Джиму-носачу знову з’явитися в наших краях і перекрити до Джекманз-Галча дорогу таким гультіпакам, як ці двоє.

      Після їхнього прибуття атмосфера щоденних збіговиськ у салуні «Британія» та в гральному кублі, що тулиться до нього з тилу, стала ще розгульнішою, ніж раніше. Запеклі суперечки, які часто закінчувалися кривавими бійками, перетворилися в звичне явище. Наймиролюбніше налаштовані завсідники салуну почали всерйоз задумуватися про те, що непогано було б лінчувати цих двох прибульців, котрі стали основними призвідниками порушень громадського спокою.

      Такою була невесела ситуація в таборі, коли в ньому, накульгуючи, з’явився наш євангеліст Елаєс Б. Гопкінс, запилюжений, із натрудженими від довгого шляху ногами, з лопатою, закинутою за спиною, і Біблією в кишені молескінової[3] маринарки.

      Цей чоловік був настільки непримітний, що спершу на його присутність мало хто з нас звернув увагу. Він поводився скромно, тихо, його обличчя вирізнялося блідістю, а статура – хирлявістю. Гладенько виголене підборіддя, однак, свідчило про твердість духу, а широко вибалушені голубі очі підказували про розум їхнього власника, тому навіть коротке знайомство виказувало в ньому особистість із сильним характером. Прибулець спорудив собі крихітну халупу та застовпив ділянку, розташовану неподалік від розробки, на якій раніше влаштувалися Філліпс і Моул. Його вибір порушував практично всі правила гірничої справи, він був показово безглуздий і відразу ж створив новоприбулому репутацію зеленого новака. Щоранку, розходячись по своїх ділянках, ми з жалем спостерігали за неймовірною ретельністю, з якою той копав і довбав землю без найменшого, як ми точно знали, шансу на успіх. Бувало, що помітивши перехожих, він зупинявся на хвильку, щоб обтерти ситцевою у горошок хустинкою своє бліде обличчя, гучно та душевно побажати нам доброго ранку, після чого відновлював роботу з подвоєною енергією. Тишком-нишком у нас з’явилася звичка доброзичливо питати про те, якими є його успіхи в пошуках золота.

      – Поки що не знайшов його, хлопці, – привітно відгукувався той, спираючись на заступ, – але корінна порода залягає десь уже недалеко, і, мабуть, не сьогодні, то завтра таки натраплю на жилу.

      День у день він із незмінно бадьорою впевненістю давав нам одну і ту саму відповідь.

      Невдовзі Гопкінс став потроху проявляти, з