Прийшов лікар, якого стягнули просто з якоїсь забави у фраку. Райт очуняв і міг власними силами дійти до спальні. Проте лікар уважав за свій обов’язок випитати його про те, чи він почуває себе погано, чому і написав рецепту.
– Ви працюєте забагато, пане професор.
– Не професор, а доктор!
– Но, такий учений, як ви, не довго буде чекати на цей титул. Ви мусите тільки відпочити, оминати схвилювання і якнайскоріше вернутися до Европи.
А звертаючись до Мері, докинув:
– Ви мусите, пані, подбати, щоб ваш чоловік міг чимсь розважити себе.
Райт виконував слухняно все те, що приписувала йому жінка. Оминав робітню і байдужим оком споглядав на поштові пакети, що приходили від Кернервона. Він складав їх на ріжні купки і більші надавав зараз на пошту. Він майже перестав працювати над своєю книжкою. Часом перечитував уже готовий текст, але і ця робота не займала його на довший час. Він робив вражіння звичайного туриста і то зовсім незацікавленого старовиною. Здавалося, він із приємністю слухає оповідань Бособра, в чиє вузьке обличчя він вдивлявся, як загіпнотизований. Мері пішла за прикладом чоловіка і похилилася у фотелі, вся заслухана у поетичні фантазії сухітного француза. Поет, захоплений парою таких пильних слухачів, зовсім забував про кілька своїх поезій, які справді написав і волів імпровізувати. У недужій уяві поета оживав давній Єгипет чудесними барвами – неймовірний і застрашливий.
Його уява впливала, як кокаїна або опій, чи затроєння якимсь іншим наркотиком. Посеред тих візій життя ставало дивно привабливе. Можливо, що талановитий француз умів трохи несвідомо засвоїти чимало з того, про що знав Райт і що мало деякі наукові підстави. Його імпровізації прибирали форму імовірних гіпотез – була це мішанина дійсних фактів із зовсім неймовірними вигадками, і, може, саме тому мали таку п’янливу силу.
Дивним дивом одного вечора Райт мовби прокинувся з глибокого сну. Він устав різко напроти гострого профілю Бособра і поглянув з усмішкою на Мері.
– Мій дорогий, – сказав він до француза, – в Єгипті жили не тільки фараони і не тільки воля була головним рушієм єгипетського життя. Найважнішим було само бажання жити. Чи є другий іще нарід, де покійник ставав би подекуди живіший за живого і де він ставав би не тільки богом, але навіть переможцем богів?
Бособр, якому так несподівано перервали його розгін красномовства, дивився здивований.
А Мері, що давно вже не бачила чоловіка в такому настрою, трохи затривожилась.
– Я дякую вам за приємність, яку ви нам зробили своїми оповіданнями, – говорив Райт, що хотів загладити свій нечемний тон, але мимоволі здригнувся, коли стиснув охлялу і спітнілу руку француза, – дякую вам, але навіть ваш блискучий талант не може відтворити чогось, що в такій формі ніколи не існувало…
– Ти образив його, – сказала Мері, коли поет відійшов.
Вона спитала, коли