Підозрілі сусіди
Суботній ранок на північній околиці Біндбурга був саме в розповні. Вулички сяяли чистотою і бездоганним ладом. Кожен мешканець робив яку-небудь важливу справу. Гер Маєр до блиску натирав свій автомобіль. Гер Шмідт підстригав кущі. Його дружина мела тротуар. Угодована такса, задерши лапу, діловито зрошувала тільки-но спушену клумбу.
Дірк ван Комбаст, мешканець будинку № 21, що на вулиці Ліндевег, акуратно підстригав моріг садовими ножицями. Він уже встиг підживитися тостом із зеленим сиром, позайматися йогою, повискубувати з носа волосся, що стирчало (так уже повелося – суботньою дниною він мав звичку підстригати волосся в носі), сходити в душ і набризкатися своїм улюбленим одеколоном з ароматом женьшеню і пачулі. Кращого початку дня годі й бажати! Залишилося тільки насолодитися спокоєм суботнього ранку, співом птахів і монотонним клацанням садових ножиць. Усе це тішило його навіть більше, ніж йога. «Яке блаженство», – подумав Дірк. Але блаженству судилося тривати зовсім недовго…
Із-за рогу, з деренчанням і брязкотом, з’явилась старенька вантажівка. Трохи покректавши, автомобіль зупинився… прямо перед будинком № 23! Дірк від подиву мало не розрізав ножицями свою картату сорочку. То он воно що! Отже, у нього тепер нові сусіди.
Якщо відверто, Дірк вважав, що називати розташовану по сусідству халупу будинком занадто великодушно. Це непорозуміння давно слід було знести (під час цих слів сусіди Дірка, гер Маєр і гер Шмідт, завжди кивали головами на знак згоди). Усім своїм виглядом вона псувала чепурну і доглянуту вулицю Ліндевег. Перекошені віконниці, дерев’яний фасад, що заріс плющем, занедбані дерева… «Якому божевільному могло спасти на думку тут оселитися?» – здивувався про себе Дірк.
Незабаром передні двері відчинилися, і з машини – на чималий і приємний подив Дірка – показалася пара струнких жіночих ніжок. Невдовзі з’явилася і їхня власниця – вродлива жінка в елегантному крислатому капелюсі, з-під якого вибивалися гарні руді кучері. Що ж, принаймні нова сусідка значно симпатичніша за машину.
Дірк набрав повні легені повітря, випростався і вже було приготувався обдарувати чарівну незнайомку своєю щирою посмішкою, як раптом з машини вийшов чоловік – худорлявий, високий і дуже блідий (принаймні так здалося Діркові, адже він щонеділі ходив у солярій, а іноді й просто засмагав на галявині – так уже склалося, що недільної днини він мав звичку брати сонячні ванни). Волосся в чоловіка було синяво-чорне, немодної нині довжини. Та й чорний костюм, чорний капелюх і темні сонцезахисні окуляри здалися Діркові надмірністю.
Дірку ван Комбасту було тридцять вісім років. Він працював торговим представником в одній фармацевтичній компанії. Цілими днями чоловік їздив містом із валізкою, повністю набитою різноманітними ліками, і намагався продати їх різним лікарям. А якщо ти торговий представник фармацевтичної компанії і хочеш досягти успіху в роботі, то маєш знатися на людях так