«Може, сьогодні обійдеться… Не так уже все й погано…»
Стен підійшов до холодильника, зазирнув досередини, пильним поглядом обстежив його вміст зверху й донизу, але так і не побачив бажаного.
– Де пиво? – майже прокричав.
– Ти вчора допив останню бляшанку, любий, – прошепотіла Мелані.
– І?
Стен втупився в дружину. Відмова в сексі та відсутність алкоголю могли перетворити його на дикого звіра, тому провокувати Мелані не збиралася. Вона мовчки дивилася на чоловіка й добирала слова. Як пояснити йому, що вже досить пити? Мало не щодня він вирубався, сидячи на дивані перед телевізором. Як же хотілося простого нормального вечора без сварки, аби чоловік допоміг дружині з вечерею, аби погрався перед сном із доньками та заснув в обіймах жінки з книжкою в руках. Хотілося простого нормального вечора, як у більшості сімей. Про ідеал уже давно не йшлося. Чому все як у Кінґа?
– Чому не купила? Ти цілими днями просиджуєш дупу вдома.
– Я від рання прибирала та прала. Ще й Сенді сьогодні знудило…
– Знудило? – Стен зачинив холодильник, пройшовся до столу й сів на стілець, розкинувши ноги.
– Так. Напевно, з’їла щось не те.
– Куди та курва блювонула?
Батько не вперше добирав такі слова для Сенді чи Джессіки. Подумки Мелані вже тричі розбила склянку об голову чоловіка, але, стиснувши губи, стрималася.
– У тазик, не хвилюйся. Її довго зводило, то я підготувалась і поставила його біля ліжка.
Відверто задоволений, що його речі лишилися неторканими, Стен замовк і зосередився на сідницях дружини. Ще трохи – і з його рота слина полилася б, як із крана. Не витримавши, він підвівся, наблизився до Мелані й узявся рукою намацувати жадане. Ніякого сорому – лише тваринне бажання.
– Стене, благаю, не зараз.
Мелані намагалася прибрати чоловікові руки, але безрезультатно – цього разу той відступати не збирався. Він доб’ється свого.
– Та забери ти свої руки… – вільною рукою Стен стиснув зап’ястя дружини й вивернув їй руку за спину. Другою – продовжував лапати свою здобич.
– Стене, припини. Мені боляче!
Мелані заплющила очі й аж звивалася від болю, але вгамувати чоловіка не могла. Розуміла, що вже й не зможе. Може, варто було віддатися, аби не гнівати його, аби не розвивати конфлікт до безповоротного. Руки Мелані послабились, а тіло припинило пручатися.
«Тільки б швидше…»
– Хоча б не на кухні, – просила вона, – діти можуть зайти будь-якої хвилини.
– Закрий рота! Ти моя, сучко.
Захоплений збудженням, чоловік затулив жінці рота долонею й продовжив пестити її між ніг, водночас цілуючи в шию й опускаючись нижче, до грудей. Коли очі наблизилися до пружного бюсту, він на мить зупинився. Лихоманкове бажання струсонуло все тіло, а в голову закрався жаль, що Мелані припинила опиратися. Він би зараз добряче