– Це зумовлено тим, що мені доведеться дзвонити майстру, казати, що його ремонт протримався недовго, доведеться злитися, дискутувати, можливо, погрожувати… Мене дістала необхідність за все боротися.
Марджі розсміялася.
– Не бачу в цьому нічого кумедного.
– Навпаки, мій бідолашний друже!
– Що саме?
– Ти нагадуєш мого першого чоловіка! Він також сприймав життя як постійну боротьбу, щохвилинне протистояння. І шаленів через те, що я весь час мала гарний настрій. Вважав, що мені щастить, що мене оберігає доля, тоді як йому щоденно доводиться вести боротьбу проти цеглин, що падають йому на голову. І лише під кінець життя збагнув, що більшість неприємностей були наслідком його сприйняття життя, аж ніяк не причиною…
Вона повернулась і пішла в дім, приголомшений Джонатан залишився наодинці з її словами, які видавались не зовсім раціональними.
– Тимчасом, – гукнула вона з кухні, – бери мій старий драндулет, йому буде приємно проїхатись трохи далі. Я використовую його раз на тиждень, їдучи по покупки, він, напевно, страшенно нудиться.
– Твоя страховка це дозволяє?
– Розслабся.
Двері гаража розчинилися зі страшенним скреготом, випустивши легкий запах затхлості. Старий кабріолет «Тріумф» був випущений десь у 1970-х. Темно-червоний з чорним, трішки збляклим капотом.
Він чмихнув і рушив без особливих труднощів з глухуватим гудінням. Джонатан відкинув капюшон і надів сонячні окуляри.
Невдовзі він перетинав вузенькі безлюдні шляхи довкола Біґ-Сур серед зелених гір, порізаний рельєф яких губився в морі. Повітря на узбережжі було запашним, а сонце здавалося вічним. Йому вдалося вирватися зі свого сповненого стресів повсякдення і несподівано відчути бажання насолоджуватися кожною миттю свого часу. Якщо справді написано, що він помре молодим, йому слід вповні використати кожну мить, а не терпіти повсякдення, нарікаючи на долю. І якщо життя полягає тільки у тому, щоб користатися задоволеннями, які воно може дарувати, він цілком певно вибрав гарне місце, щоб насолодитися смаками цього світу. Тож віддав собі один-єдиний наказ: насолоджуватися кожною секундою, не згадуючи про смерть.
За тиждень він ознайомився з більшістю невеличких симпатичних ресторанчиків узбережжя, пірнав у прохолодну воду забутих невеличких бухточок, дрімав на піску, споглядаючи зорі, куштував разом із Марджі випічку, таємницю якої вона ревно приховувала, ходив берегом, дослухаючись до чаїних криків, танцював на терасі нічного клубу просто неба, всотував насолоду флірту без майбуття і щовечора спостерігав захід сонця зі склянкою шардоне в руці.
Він, звісно, залишався на зв’язку. Імейли і читання новин на сайтах преси онлайн були настільки частиною способу його життя, що він не міг без цього обійтися. Тож дозволяв собі відповідати на окремі запитання клієнтів, інших відсилав до асистентки. І день за днем був у курсі усіх подій сьогодення.
Відпочинок