Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Зі збірки «Шляхетний шахрай»
Сільські забави
Щоразу, коли просиш Джеффа Пітерса розповісти про якусь із його пригод, він починає запевняти, що його життя таке саме монотонне й позбавлене подій, як найдовший із романів Ентоні Троллопа. Та якщо непомітно підкинути йому гачок, він обов’язково спіймається. Тому я використовую кілька різних наживок, щоб переконатися, що мій приятель надійно клюнув.
– Здається мені, – зауважив я одного разу, – що серед фермерів Заходу, за всієї їхньої заможності, знову починається рух на користь націоналізації залізниць.
– Мабуть, такий сезон, – сказав Джефф, – скрізь вирує життя. Фермери кудись рухаються, оселедці й тріска гуртуються у величезні косяки, із сосон сочиться смола, а на річці Конемо скресла крига. Я трохи знаюся на фермерах. Одного разу я уявив собі, ніби відшукав фермера, який хоча б трохи не схожий на своїх побратимів. Та Енді Таккер миттю довів мені, що я помиляюся. «Фермером народився – фермером-роззявою й помреш, – сказав тоді Енді. – Фермер – це людина, яка вибилася в люди всупереч усіляким політичним каламутникам, котуванням і балотуванням. І я, чесно кажучи, й гадки не маю, кого б ми почали дурити, якби не фермери».
Якось прокидаємося ми з Енді вранці, а в нас у кишені лише шістдесят вісім центів. Трапилося це в готелі, в Південній Індіані. Уже як там ми напередодні зіскочили з потяга, я й описувати не беруся. Страшне діло – він мчав так швидко, що з вікна вагона нам здавалося, ніби ми бачимо салун, а коли отямилися, то виявилося, що це дві зовсім різні речі за два квартали одна від одної: аптека й цистерна з водою.
Навіщо нам потрібно було стрибати на повній швидкості? Ну, тут був задіяний годинник із фальшивого золота і партія діамантів з Аляски, яких нам не вдалося позбутися по той бік кордону штату.
Отож, прокинувся я й чую – десь кричать півні, а в повітрі пахне чимось на кшталт суміші нітратної та сульфатної кислот. Аж тут щось важкеньке гепнулося на підлогу в нижньому поверсі й почулася лайка.
– Гей, Енді, – кажу я, – ну ж бо, веселіше! Ми ж у селі. Там, унизу, хтось навмання кинув зливок чистого фальшивого золота. Ходімо й отримаймо з фермера те, що нам належить за всіма правилами. Піддуримо його трохи – і гайда.
Фермери завжди були для мене своєрідним резервним фондом. Бувало, ледь справи в мене трохи похитнуться, я вирушаю на найближче перехрестя доріг, чіпляю фермера на ходу за підтяжку, викладаю йому свої пропозиції, побіжно оглядаю його майно, повертаю ключ, мантачку для коси й папери, що мають ціну лише для нього самого, і забираюсь геть. Звісно, фермери як дичина були для нас надто дрібною здобиччю, зазвичай ми з Енді займалися значно серйознішими справами, та інколи й вони могли стати в пригоді, як-от акулам з Волл-стріт подеколи може бути корисним міністр фінансів.
Спустившись униз, ми виявили, що перебуваємо в найсправжнісінькій землеробській окрузі. За дві милі від нас, на пагорку, височів у тіні дерев великий білий будинок, а навколо нього купчилися флігелі, клуні, корівники, пасовища й таке інше.
– Чия це садиба? – запитали ми господаря готелю.
– Це, – відповідає він, – резиденція, а також лісові, земельні, садові та лучні угіддя містера Езри Планкетта, одного з найшанованіших у наших краях громадян.
Після сніданку ми з Енді, залишившись із вісьмома центами готівки, заходилися складати гороскоп цього латифундиста.
– Я піду до нього сам, – нарешті, оголосив я. – Ми удвох проти одного фермера – це неспортивно. Те саме, що стріляти з гармати по кроликах.
– Гаразд, – погодився Енді. – Я теж люблю чесну гру – навіть коли граю з городниками. То на яку принаду ти збираєшся спіймати цього Планкетта?
– Байдуже, – кажу я. – Згодиться будь-яка. Я, мабуть, прихоплю з собою квитанції, що підтверджують сплату прибуткового податку, рецепт для приготування конюшинового меду з сиру та яблучного лушпиння і бланки замовлень на сушарку Мак-Горні, котра потім виявляється косаркою Мак-Корміка. Та ще кишеньковий зливок золота і намисто з перлів – ну, те, що ми з тобою знайшли у вагоні, й…
– Цього вистачить, – говорить Енді. – Та будь уважним, Джеффе, щоб цей кукурудзяник не накинув тобі брудні й зіжмакані купюри. Просто ганьба для департаменту землеробства й міністерства фінансів – якими тільки паскудними папірцями