Та дон стежив за ним, тож Майкл намагався говорити якомога щиріше.
– Мій план простий. Я мушу чекати в Трапані, доки Сальваторе Ґільяно не привезуть до мене. Ви і ваші люди. Швидкий корабель доправить нас до Африки. Звісно ж, ми матимемо всі необхідні документи. З Африки відлетимо до Америки, де вже все влаштовано, і звичні формальності нас не обходять. Сподіваюся, усе буде так просто, як мені озвучено. – Він на мить замовк. – Хіба що ви порадите мені щось інше.
Дон зітхнув і відпив зі свого бокала. Тоді зосередив увагу на Майклові й заговорив повільно й вагомо:
– Сицилія – трагічний край. Тут немає довіри. Тут немає порядку. Лише насильство й зрада, і чимало. Ти виглядаєш настороженим, друже, і маєш на це право. Так само, як і наш Ґільяно. Ось що я тобі скажу: Турі Ґільяно не вижив би без мого захисту; ми з ним були наче пальці на одній руці. А тепер він вважає мене своїм ворогом. О, ти не уявляєш, як мені жаль. Я мрію лише про те, що одного дня Турі Ґільяно повернеться до своєї родини й буде визнаний героєм Сицилії. Він справжній християнин і відважний чоловік. І серце в нього таке ніжне, що він завоював любов усіх жителів острова. – Дон Кроче зупинився й допив своє вино одним духом. – Однак обставини проти нього. Він сам у горах і має хіба що жменьку людей, щоб протистояти тій армії, яку відправляє проти нього Італія. І його зраджують на кожному кроці. Це тому він не вірить нікому, навіть самому собі.
Одну мить дон дуже холодно дивився на Майкла.
– Якщо вже говорити зовсім чесно, – мовив він, – якби я не любив Ґільяно так сильно, можливо, я й дав би тобі пораду, хоч і не зобов’язаний це робити. Може, мені варто чесно й відверто сказати: їдь до Америки без нього. Ми наближаємося до кінця трагедії, що ніяк тебе не стосується.
Він зробив невелику паузу й знову зітхнув.
– Але, звісно ж, ти наша єдина надія, і я змушений благати тебе лишитись і допомогти нам. Я допомагатиму всім, чим зможу, і ніколи не зраджу Ґільяно. – Дон Кроче підніс свого бокала. – Хай він живе тисячу років.
Усі випили. Майкл розмірковував. Дон хоче, щоб він лишився чи щоб зрадив Ґільяно? Заговорив Стефан Андоліні:
– Пам’ятайте, ми пообіцяли батькам Ґільяно, що Майкл відвідає їх у Монтелепре.
– Безперечно, – м’яко відповів дон Кроче. – Ми мусимо дати його батькам хоч якусь надію.
Отець Бенджаміно сумирно наполіг:
– Може, вони щось знають про «Заповіт».
Дон Кроче зітхнув.
– Так, «Заповіт» Ґільяно. Він вважає, що той урятує йому життя чи принаймні помститься