Одного разу на Різдво. Джозі Сільвер

і вощені меблі, і темно-зелені шкіряні дивани, глибокі й комфортні. Усе це – для довгого відпочинку за склянкою. Крім нас, тут лише старий зі шпигунським джек-расселом. Це один із тих непретензійних пабів «З кінця світу», про які знаєш, що вони не міняються десятиліттями. Добре облаштована барна стійка обрамлена червоними кам’яними плитками та міддю.

      – Склянку червоного? – питає Джек. Я киваю, вдячна, бо забрала в нього свої сумки з покупками. – Іди знайди місце біля вогню, а я принесу напої.

      Я обираю найкращий диванчик у цьому місці, найближчий до теплого каміна. Падаю на нього та запихаю сумки під стіл, вибираюся з вологого зимового пальта, вішаю його на стовпчик збоку від дивана, щоб трохи прогрілося. Пригадую, як у дитинстві ми вдома сушили одяг, а тато поставив за вішалкою додатковий радіатор, щоб зимовим ранком перед школою ми могли завжди одягти теплі куртки.

      – Вино для леді, – жартує Джек. Він з’явився зі склянкою глибокого рубінового кольору та з пінтою пива. За моїм прикладом, повісив пальто на інший стовпчик, вийшло, ніби я помітила нашу територію, визначивши, що цей мініатюрний простір належить нам двом.

      – Найкраще, що може бути взимку, – каже він, енергійно потираючи долоні перед вогнем, щоб зігрітися, потім підсувається шкіряним сидінням так, щоб опинитися навпроти мене та ставить свою пінту перед собою. – Боже, це те, що мені зараз потрібно, – робить глибокий ковток, із задоволенням облизує губи.

      Вино, мов кров, зігріває мене зсередини, відчуваю на язиці багатий смак перцю та чорної смородини.

      – Дякую, що ти мені сьогодні допомогла, – каже він. – Ніколи б сам такої ідеальної речі не знайшов би.

      Я всміхаюся, тому що знаю, як цінуватиме Сара його подарунок.

      – Вона буде просто вражена.

      – Звісно, я скажу, що сам усе знайшов.