Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.
І тоді він це побачив.
Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі – блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювалися на її поверхні від руху.
– Воно… плаває, – вимовив він.
– Так і має бути, – сказала Вітторія. – Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані антиматерія – це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, – надскладне завдання, бо все на Землі утворене з матерії. Антиматерію можна зберігати тільки так, щоб вона не торкалася нічого – навіть повітря.
Ленґдон був вражений. І скажіть після цього, що неможливо працювати у вакуумі!
– А ці пастки для антиматерії, – втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, – теж спроектував твій батько?
– Насправді це була моя ідея, – скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. – Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему – герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях – магніти з протилежними полюсами.
– Схоже, тобі передався батьків геній.
– Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалії ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.
Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.
– Звідки надходить електрика для цих магнітів? – поцікавився Колер.
– Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, – пояснила Вітторія.
– А що, як магнітне поле зникне?
– Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.
Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.
– Анігіляція?
– Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», – спокійно мовила Вітторія.
– Зрозуміло, – кивнув Ленґдон.
– Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві нові частинки – їх називають фотонами. Фотон – це, по суті, мікроскопічний спалах світла.
Про фотони Ленґдон читав –