Украдене щастя (збірник). Іван Франко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Іван Франко
Издательство: Фолио
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-8079-0
Скачать книгу
медузи

      Зависти, хроби гризот, кефалоподи підлот.

      Ні, аморети, не вас за погоничів взять я бажаю:

      Сонце, погоду люблю, ясність і радісний сміх.

      Хай уже лучче дідусь, сміхотворець отой бородатий,

      Супряг летючий жене, золотосяйний гумор.

      Нам ні пощо поспішать – не втече від нас чорна могила;

      Нам нікого проклинать, нам нікому докорять.

      Пристрасті в нас уляглись, скороспілки ілюзій обпали,

      З ран, що життя завдало, ще хіба шрами болять.

      Та з життьової борні ми не вийшли каліками: серце

      Не відучилось любить, іскри не згасли в очах.

      Нумо ж, дідусю! Хапай за ті поводи, з променю ткані,

      На романтичнім візку в край реалізму майнем!

      Сонцем маєвим нехай наше слово заблисне, заграє,

      Жаль наш маєвим дощем хай на лани капотить.

      Наша любов, мов маєва погода, хай гріє-голубить,

      Гнів наш хай буде мов грім, що лиш міязми вбива,

      Але ненависть гонім і зневіру далеко від себе!

      Біль наш і сумнів на сміх, слізьми облитий, змінім.

БУДЬМО!

      Будьмо хоч трупами, та трупами вельмож,

      Що на велике діло спромоглися,

      Але не трупами тих завалидорог,

      Що в боротьбі безцільній знемоглися!

ЗОНІ ЮЗИЧИНСЬКІЙ[111]

      Не мовчи, коли, гордо пишаючись,

      Велегласно брехня гомонить,

      Коли, горем чужим утішаючись,

      Зависть, наче оса та, бринить,

      І сичить клевета, мов гадюка в корчи, —

      Не мовчи!

      Говори, коли серце твоє підіймається

      Нетерплячкою правди й добра,

      Говори, хай слів твоїх розумних жахається

      Слямазарність, бездарність стара,

      Хоч би ушам глухим, до німої гори, —

      Говори!

ПРИЄМНИЙ ВИД

      Приємний вид, коли бурхливе море

      Після хуртовини втишається,

      Коли після важких сльотливих хмар

      Лазурем небо чистеє пишається,

      Коли війна нелюдяна кривава

      На мир переміняється,

      І ворожнеча між двома людьми лукава

      Щирою приязню устороняється.

      Смерть Каїна[112]

      Поема

      Убивши брата, Каїн много літ

      Блукав по світі. Мов бичі криваві,

      Його гонило щось із краю в край.

      І був весь світ ненависний йому,

      Ненависна земля, і море, й ранній

      Пожар небес, і тихозора ніч.

      Ненависні були йому всі люди:

      Бо в кождому лиці людському бачив

      Криваве, синє Авеля[113] лице —

      То в передсмертних судрогах, то знов

      З застиглим виразом страшного болю,

      Докору й передсмертної тривоги.

      Ненависна була йому і та,

      Котру колись любив він більш вітця,

      І матері, і більш всього на світі, —

      Його сестра і жінка враз[114], нелюба

      За те, що їй ім’я було – людина,

      Що Авелеві були в неї очі,

      І голос Авелів, і серце щире, —

      За


<p>111</p>

Юзичинська Софія (Зоня, Зося) – студентка Львівського університету, товаришка доньки І. Франка Анни, що піклувалася про хворого письменника в останні роки його життя. Закінчивши курси сестер-жалібниць, під час І Світової війни вона пішла добровольцем на фронт.

<p>112</p>

Каїн – старший, первородний син Адама і Єви, землероб, який убив свого молодшого брата Авеля, оскільки Бог віддавав перевагу його жертвоприношенням, і, таким чином, став першим убивцею серед людей, за що був засуджений на довічні блукання.

<p>113</p>

Авель – другий син Адама і Єви, молодший брат Каїна, перший пастух, невинно убитий праведник.

<p>114</p>

…Його сестра і жінка враз… – дружина Каїна, його рідна сестра (ім’я її невідоме), що народила йому сина Єноха (Еноха). Його іменем Каїн назвав місто, яке сам заснував.