Але тепер я все це залишаю,
щоб не впадати в пафос. Бо завжди,
як тільки вип’ю кілька чашок чаю,
він ллється з віч у вигляді води.
Я сліз Кассандри завше уникаю.
Але скажіть – подітися куди,
якщо вдаюсь до чаю знов і знов я,
бо все міцне шкідливе для здоров’я?
Світ навколо Дон Жуана духовно мізерний і фарисейський, побудований на викривлених ідеях щодо досягнення й загалом сприйняття соціального блага. С. Павличко слушно зауважує, що «Дон Жуан» Дж. Байрона «не просто іронічна поема і не лише поема, зосереджена на проблемах естетики, на пародіюванні художніх творів, на боротьбі з літературними напрямами, а шедевр політичної, соціальної сатири, якій не було рівних в англійській літературі з часів Джонатана Свіфта»5. Ці рядки з поеми – приклад до того, про що пише С. Павличко:
Юристи – це моральні трубочисти,
ось через що завжди вони брудні.
Хоч люди ці на вигляд гонористі,
вони у сажі, наче у багні.
Художній простір поеми можна було б порівняти з фентезійним, усвідомлюючи, звичайно, певну умовність такого зіставлення. Одна зі специфічних рис фентезі як жанру літератури полягає в тому, що простір, сконструйований у фентезі, потенційно стримить до безконечності. Художній світ байронівського «Дон Жуана» як на початок ХІХ ст. також видається надміру гіпертрофованим і географічно відкритим, іманентно незавершеним і потенційно нескінченим. Простір поеми розімкнений, об’єднаність географічних локусів досягається наявністю наскрізного образу Дон Жуана, який уможливлює нанизування значної кількості сюжетних ліній, водночас кожен новий локус маркується новим жіночим образом (Юлія – Севілья, Гайде – піратський острів, туркеня – Росія, Аврора – Англія). «Дон Жуан» Дж. Байрона – це історія-травелог, світ захопливих мандрів та екзотичних жінок; власне, саме через жінок часто й відбувається пізнання «множинних світів» у цьому творі. Однак етнокультурні картини відвіданих країн хоча і посідають центральне місце, але здебільшого потрібні для характеристики протагоніста. На думку більшості дослідників поеми, жінки для Дон Жуана – це засіб адаптації як до різноманітних обставин життя, так і до етноментальних особливостей чужих країн (Аделіна, Дуду, Катерина II). Подеколи перебування в «інших світах» оповідач розкриває в іронічно-саркастичному тоні, показуючи, що ключ до розуміння людського життя та його зиґзаґів криється у вельми простих речах, які й визначають людську природу:
Чому Жуан, змінивши звичні шати,
в Росії став орлом серед вельмож —
про це, либонь, не слід розповідати:
не прагне, мабуть, мало хто того ж!
А тут – вино, золочені палати,
багатство неабияке також…
Адже приємно в царському салоні
лежати навіть подушці на троні.
Дон Жуан належить до традиційних літературних образів6, які генерували окремий самодостатній і багатовимірний