Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

вели в середовище лівобережної старшини. Мазепу звинувачували в зв’язках з поляками, що нібито він мав контакти з ними через Іскрицького (тестя Д. Апостола, одного з небагатьох прибічників гетьмана), що приїжджав, і збирався купити собі маєтки на Правобережжі. Іван Степанович виправдовувався, що Іскрицького відразу вислали, а купівля маєтків «и на мысль мою никогда не приходила». Ураховуючи хистке і тривожне становище Мазепи, вороже ставлення до нього поляків, суворий контроль Голіцина – навряд чи можна припустити, що в той момент він наважився б купити маєтки в Речі Посполитій. Гетьман розумів, що його ненавидять, і філософськи міркував, що як за сонцем йде тінь, так за честю і славою йдуть ненависть. Він нагадував князеві Василю їх давнє знайомство, обіцянку захищати від напастей, дану на Коломацькій раді, і висловлював надію на подальше заступництво228.

      Так і вийшло. Звинувачення «явною лжею оказались» і наклепників – братів Челеєнко – прислали до гетьмана в Батурин. Царський указ віддавав їх на розсуд Мазепи, але з ними слід було чинити «без оскорбления». У листі до Голіцина Іван Степанович повідомляв, що не наказав їх катувати і взагалі мав намір відпустити до дружин. Проте Челеєнко знову почав обмовляти гетьмана, на старшинській раді заявив, що до Мазепи прибув з Польщі королівський покоєвий, з яким гетьман нібито мав таємну змову. Про це ж він послав донос Голіцину та іншим воєводам. Мазепа сподівався, що «басням того плута» не повірять, але зізнавався, що душа його від злісних наговорів болить «нестерпимою раною». Після «легких тортурів» Челеєнко зізнався, що був у змові з племінником полковника Дмитрашка Райчі й батуринським бургомістром229.

      Мазепа вимагав кари донощикові, при цьому він нагадував, що за Самойловича подібного наклепника повісили230. Проте, коли прийшов царський указ, що дозволяє страчувати Челеєнка, Мазепа особисто наполіг, щоб його ворога залишили в живих і лише заслали231. Посилання на християнські цінності, враховуючи релігійність Мазепи, швидше за все не були порожніми словами. Він узагалі прагнув упродовж усього свого гетьманства обходитися без кровопролиття. Усім своїм численним донощикам він вибачав – стратив тільки Кочубея з Іскрою під кінець життя й гетьманства. Дуже показове прохання Мазепи до воєводи Неплюєва відносно російських стрільців, що пограбували військову казну. Він просив, щоб «невинные души на телах своих страдание не терпели и с того страдания жебы не померли», а тому, щоб їх катували тільки якимсь «легким способом»232. Ця була жорстока епоха, коли диба і батіг запросто застосовувалася в Москві, а осиковий кілок на просторах Речі Посполитої. Можливо, тут позначалося і «західне мислення», що обурювалося та варварством, ідеї гуманізму, прищеплені в стінах Києво-Могилянської академії.

      А може бути, Мазепа просто занадто добре знав, що істинні його вороги були значно вищі, ніж ці дрібні донощики. Розумний і хитрий гетьман, що мав у розпорядженні широку