Ймовірно, це письмове свідчення загалом адекватно відображає ситуацію. Аварський каганат, котрий виник як військова й загарбницька держава, з часом цивілізувався. Верхівка, а також певні групи населення почали користуватися життєвими благами. Тут розвивалася торгівля, частина людей стала відносно заможною й намагалася отримувати задоволення (звідси – широке вживання спиртного). Разом з тим набули поширення «цивілізаційні вади» – хабарництво, підкуп суддів, обман, вивищення недостойних людей тощо. Що й вело до розкладу держави. Вона загинула не лише через напади зовнішніх ворогів (франків, болгар), а й через внутрішній розклад і дезорганізацію.
Після фактичної загибелі Аварського каганату її південна частина опинилася в складі Болгарської держави. Еліта останньої була тюркською, тобто близькою аварам. Тому там авари визнали владу хана Крума й не повставали проти нових правителів.
Західна частина Аварського каганату опинилася під владою франків. Останні вирішили «приручити» місцеве населення, християнізувавши його. Спеціально для цього у Зальцбурзі в 798 р. було засноване архієпископство. У 805 р. християнську віру прийняв каган. Тим самим авари перетворилися у васалів франків. Вони мали свої володіння в межах Східної марки Франкської держави з центром біля колишнього римського міста Саварії (зараз територія західної Угорщини). Ще певний час (до 843 р.) у різноманітних джерелах згадувалися авари й навіть т. зв. Аварське королівство21.
Хан Крум
На теренах Аварського каганату проживало чимало слов’ян. Після загибелі цієї держави деякі з них опинилися поза межами впливів держав франків і болгар-тюрків. Саме на той час припадає створення слов’янських державних утворень. І саме на теренах, де колись панували авари.
На початку ІХ ст. на теренах південної Моравії та північно-західної Словаччини виникає слов’янська держава, першим правителем якої став князь Моймир (правив до 846 р.). Ним була заснована династія Моймировичів. Ромейський імператор Константин Багрянородний (905—959) називав цю державу Великою Моравією. У ній слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій утверджували християнство східного обряду22. Потім їхні учні перебралися до Болгарської держави, в якій поступово домінуючими стали слов’янські елементи.
Але, схоже, поряд з цим виникає ще одне державне утворення на землях, де жили дуліби. З часом ці землі почали іменуватися Волинню. Про це фактично говорить уже згаданий арабський автор Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді в своїй праці «Промивальні золота й копальні самоцвітів», яка була написана в 943—947 рр.