Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Петро Кралюк
Издательство: Фолио
Серия: Великий науковий проект
Жанр произведения: История
Год издания: 2018
isbn: 978-966-03-8155-1
Скачать книгу
Єгипті, і в другому Болгарському царстві, і в Грузії за блискучих часів царя Давида Будівельника (1073—1125), і при становленні Волоської держави – предтечі Румунії. Половці були енергійні й талановиті. Вони швидко «загорялися», могли творити чудеса. Правда, їм не вистачало організованості, бажання доводити справу до завершення. Чи не такі українці, які в останні роки зуміли здивувати світ своїми революціями, але так і не змогли завершити ці революції й скористатися їхніми результатами? Гармонізувати «східну» (енергійну та анархічну) та «західну» (консервативну, «закорінену») ментальності – це одне із головних завдань сучасної України. Тоді Україна зможе справді стати єдиною та сильною.

      Чорні клобуки

      На службі у русів

      Якщо з половцями Русь становила «поліцентричну державу», де руська й половецька «половини», змагаючись, часто укладали різноманітні союзи для вирішення спільних завдань, то низка тюркських етносів фактично стали васалами руських князів, «влившись» у руський політичний організм. У літописах цих васалів іменують чорними клобуками (тюркською – каракалпаки). Ця назва походить від назви елементу їхнього одягу – високих чорних шапок. Насправді під чорними клобуками розуміли не якийсь один народ, а сукупність тюркських етносів, що знаходилися на безпосередній службі руських князів132.

      Перша згадка про них зустрічається в літописі під 1146 р. Там, зокрема, ведеться мова про боротьбу внука Мономаха, Ізяслава Мстиславича, за київський престол. Наведемо цей уривок повністю:

      «Ізяслав же, се почувши, зібрав воїв своїх і рушив на нього з Переяславля, взявши благословення у [церкві] Святого Михайла в єпископа у Євфимія. І перейшов він Дніпро [бродом] коло [города] Заруба, і тут прислали до нього [послів] чорні клобуки і все Поросся, і сказали йому: «Ти – наш князь. А Ольговичів ми не хочемо. Поїдь-но вборзі, а ми – з тобою».

      І рушив Ізяслав до [города] Дернового, і тут зібралися всі клобуки і порошани»133. Ця згадка наводить на наступні висновки. По-перше, чорні клобуки проживали на Пороссі – в басейні річки Рось. Це південний кордон Київського князівства на межі зі степом. Тобто чорні клобуки були прикордонною сторожею, охороняючи князівство від наїздів ворогів – передусім половців. По-друге, із повідомлення випливає, що вони були помітним чинником у політичному житті князівства. На них, зокрема, спирався Ізяслав Мстиславович, ведучи боротьбу за владу.

      У літописах неодноразово згадується, що чорні клобуки служили київським князям. Водночас від них чимало залежало і політичне життя цього князівства. Можна навіть затвердити таке: основними тут політичними силами були дружинники, князівські слуги-управлінці й чорні клобуки. Вони й становили військово-політичну еліту князівства. Тобто центр Русі не був «цілком слов’янським». Помітну роль у ньому відігравали тюркські елементи.

      Назва «чорні клобуки» не так часто використовувалася літописцями. Остання літописна згадка про об’єднання цих


<p>132</p>

Котляр М. Клобуки чорні // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2007. – Т. 4. – С. 354.

<p>133</p>

Літопис руський. – С. 199.