Сон, що наснився Наталії, можна було також віднести до спазматичних. Під час першого спазму її знову прив’язували до хрестовини, намащували та розмальовували, готуючи до ігор намісниці Унно. Її зап’ястки і ноги боліли від ремінців, тіло свербіло від мастила, а очі сльозились від яскравого світла. Дівчата, що діловито розпинали її, пліткували між собою про нудні дрібниці гаремного життя і не звертали уваги на сльози та болісне напруження м’язів. І ця буденність знову, як і у вмерлій реальності, сповнювала Наталію ненавистю.
Не звичайною ненавистю, а тим особливим, елітним її різновидом, що провокує на обітниці та присяги помсти, виснажує безсонням та ретельно замаскованою, холодною та ядучою злістю. Змії цієї ненависті заповзають до кожного руху, до кожної дії, до кожної мрії. Змії звиваються у холодні кубла, виснажують безнадією та примусом, безсиллям і принизливим відчуттям нікчемності. Особлива ненависть підкорює собі всі джерела, протоки та озера єства. Особлива ненависть відкриває безодні та входи до вологих печер, де живуть нищівні істерики, котрі струшують все тіло, блокують дихання, стискують залізними обручами матку і шлунок, котяться м’язами і відлунюють в голові пульсуючим болем.
В особливій ненависті ховалася обіцянка перемоги. Тихий золотистий вогник у чорно-червоному вихорі подвійного життя жриці-іграшки. В ньому мешкала могутня сила. Настільки могутня, що навіть посвячена дастуран відступала перед нею, як дрібна комашка відступає перед зародком лісової пожежі.
Сила зміцнювала її тіло і не давала розумові розтріскатись під брилами щоденних принижень, безглуздих ритуалів та вишуканих знущань. Сила сміялася над атрибутами влади імперських володарів, над блідими спалахами їхніх бажань, над заздрісними потугами старої плоті, що прагнула висмоктати енергію з молодих тіл. Сила робила їх невичерпними та пануючими над кволими аурами владних старців.
Сила вчила її владарювати над владою і вливати прагнення помсти в озера внутрішньої незворушності.
Особлива ненависть повертала Наталію до темної реальності підземного сховища, а сама відступала, давала простір спокоєві і теплу; відтак молода жінка знов засинала й потрапляла до судомних безодень нового спазму, де вона нерухомо сиділа перед слідчим Джи Тау і думала лише про свою майбутню дитину, тому що змушувала себе думати лише про неї, і виключно про неї. Межовим зусиллям волі вона