Манускрипт з вулиці Руської. Роман Іваничук

неба падав голуб просто на шпиль Домініканського костелу і коли тихо сів на хрест, вмістившись саме посередині сонячного круга, Блазій побачив, що в голуба золотоволоса дівоча голівка. Він охнув, і так йому стало добре на серці, бо збагнув, що Господь дозволив йому зріти не тільки чортів, що це благословенне для нього знамення: кому, крім нього, щастило бачити живого, не намальованого ангела?

      Блазій підбіг, щоб поглянути на нього зблизька, ангел змахнув крильми і закружляв: може, сяде на шпиль Корняктової дзвіниці, тоді Антох видряпається наверх і проситиме в нього кращої для себе долі; ага – сяде… Як може сісти, коли тут духовні особи не в пошанівку? Ангел, зробивши коло, шугнув понад Руською і завернув до палацу архієпископа.

      – Грішні ми… – прошепотів Блазій.

      – Невелика біда, Антоху… – Блазій здригнувся: біля нього стояв Рогатинець, він вийшов з душного, пропахлого фарбами приміщення друкарні подихати свіжим повітрям. – Он катедрі папа дав право за мзду відпускати гріхи не тільки грішникам, а й душам у чистилищі.

      – Ти мені, Юрію, такого не говори… – Антох улесливо посміхнувся, та вмить споважнів і повторив те, що колись сказав Мацькові Патерностеру: – Коли сам що задумав, то твоя справа, а я твердий православний… Ангела тільки-но бачив.

      – А чорта – ні?

      – Бачив колись і чорта…

      – Слухай, Антоху, – Рогатинець поклав Блазієві руку на плече, – я ще раз кажу тобі: перестань пити. Ти ж знаєш, що записано в статуті. Вимажемо тебе зі списків.

      Блазій від кривди аж почервонів.

      – Та що це, в’язниця у тебе? Нічого не можна… Та хіба на тобі світ клином зійшовся?

      – Ніхто не тримає, – відказав холодно Рогатинець. – Але той, хто залишається в братстві, мусить знати, для чого це робить і від яких утіх і вигод відмовлятися повинен. Твій світ, Антоху, замикається поволі в тобі самому – у твоїх жаданнях і прихотях…

      Рогатинець говорив і пильно дивився в кінець провулку, бо побачив: з Руської на Зацерковну завернув священик – низький, набитий, з патерицею в руці, – і впізнав у ньому Балабана.

      За єпископом ішли два крилошани.

      Юрій подався Балабанові назустріч, зупинився перед ним і схилився, щоб прикластися до руки єпископа, але той, заклавши руки за спину, мовив: