– Як це передчасним? – здивувався він.
– А так, що зараз тобі нічого не загрожує, – ухильно мовила я.
Він наморщив чоло й сухо відказав:
– Загрожує те, моя люба, що вони самі можуть примусити мене подати у відставку.
– Можуть, але невідомо, чи примусять. Хай там хоч як, а я не бачу великої різниці, чи ти сам подаси у відставку, чи тебе звільнять. А якщо ти поквапишся, то можеш втратити своє становище. Зараз же присягнися мені, що ні в якому разі не зробиш нічого в цьому напрямку, не порадившись зі мною.
Він знизав плечима.
– Це я можу тобі обіцяти.
Нічого більшого я й не хотіла. Я вже уклала собі весь план дій. Сьогодні ж поговорю з кількома дамами, які мають вагу в міністерстві. По-перше, довідаюсь, які там панують настрої щодо Яцека і чи справді точаться розмови про той злощасний конверт, а по-друге, залучу на свій бік спільників на той випадок, якщо таки випливе на світ божий історія з цією триклятою англійкою. Я не маю сумніву, що Яцек кохає мене і цінує. Одначе він і гадки не має, яка в нього дружина. А та кретинка ще каже, ніби я не доросла до Яцека. Якщо я тепер збережу йому становище і врятую від тієї шантажистки, він завдячуватиме всім мені й тільки мені.
Шкода, що я нікому не можу звіритися. Треба бути дуже обережною.
Перед полуднем я мала бути у полковника Корчинського. Прийняв він мене напрочуд сердечно. Оце ще один доказ того, що Яцек невдало хитрує, посилаючись на той конверт як на привід до відставки.
Полковник почастував мене чаєм і вельми люб’язно балакав зі мною на різні теми світського життя. Питав, у кого я буваю, чи добре проводжу час. Виявляється, він знає багатьох людей з нашого кола і цілком поділяє мої думки щодо їх привабливості. Він навіть згадав мимохідь про дядька Альбіна, але, як видно, був теж поінформований про його темне минуле, бо зрозумів моє мовчання і більше ані словом про дядька не обмовився.
Під час розмови до кабінету зайшов високий показний добродій, якого полковник відрекомендував як свого приятеля. Прізвища я не дочула, але вигляд він мав дуже шляхетний. Він також попросив філіжанку чаю. Так ми просиділи з півгодини, вельми мило балакаючи.
Приятель полковника вийшов, на прощання запевнивши мене, що буде щасливий колись побачити мене знову.
Коли ми знову лишилися самі, полковник сказав:
– Ой, я зовсім забув, що хотів попрохати вас подивитися на ті фотографії. У мене тут багато карток моїх колишніх і нинішніх співробітників…
– Як? Отже, йдеться не про шпигунів? – вражено вигукнула я.
– Зовсім ні, шановна пані, – засміявся полковник. – Спочатку ми справді гадали, що це діло рук шпигунів, одначе потім дійшли висновку, що оскільки ті документи стосуються, властиве, певних особових справ… Ви мене розумієте?… Питання службового підвищення, переміщень,