Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

таким, як на цій фотографії, я хотів здійснити все, про що далі написано в цій книжці. А потім воно все забулось, а тепер я вже старий. Більше не маю ні часу, ні сил, щоб провадити війни чи до людожерів їздити. А таке фото подаю, бо має значення, коли я справді хотів бути королем, а не коли пишу про короля Мацюся. Я думаю, королів, мандрівників і письменників треба показувати на фотографіях такими, якими вони були ще до того, як подорослішали і постаріли, інакше видаватиметься, наче вони одразу стали мудрими і ніколи не були малими. І діти гадають, нібито що не можуть бути міністрами, мандрівниками і письменниками, а це не так.

      Дорослі не повинні читати моєї повісті, бо деякі розділи на них не розраховані, будуть їм незрозумілі, і дорослі все те висміюватимуть. Але як їм конче треба, нехай спробують почитати. Зрештою, дорослим нічого не можна заборонити, тому що вони однаково не послухають – і хто їм що зробить?][1]

      Частина перша. Король-Реформатор

      Розділ перший

      Було це так…

      Лікар сказав, що коли король за три дні не видужає, то буде надзвичайно погано. Лікар саме так і сказав:

      – Король тяжко хворий, і, якщо за три дні не видужає, буде кепсько.

      Усі страшенно засмутились, а прем’єр-міністр надів окуляри й запитав:

      – То що ж станеться, коли король не видужає?

      Лікар не хотів сказати напевно, але всі зрозуміли, що король помре. Прем’єр-міністр дуже засмутився й скликав усіх міністрів на нараду. Зібралися міністри у великому залі, посідали в зручних кріслах за довгим столом. Перед кожним лежав на столі аркуш паперу й два олівці: один – звичайний, а другий – з одного кінця синій, з другого червоний. Перед прем’єр-міністром стояв ще й дзвіночок. Двері міністри замкнули на ключ, щоб ніхто їм не заважав, засвітили електричні лампи і – ні пари з вуст. Потім прем’єр-міністр задзвонив у дзвіночок і сказав:

      – Тепер будемо радитися, що робити. Король хворий і не може правити.

      – Я гадаю, – сказав військовий міністр, – що треба покликати лікаря. Хай скаже напевно, чи можна короля вилікувати, чи ні.

      Військового міністра надзвичайно боялися всі інші міністри – він завжди носив шаблю й револьвер, тому його слухалися.

      – Гаразд, покличемо лікаря, – згодилися міністри.

      Негайно ж послали по лікаря, але той не міг прийти, бо саме ставив королю двадцять чотири банки.

      – Нічого не вдієш, треба чекати, – мовив прем’єр-міністр, – а тим часом скажіть, що ми робитимемо, коли король помре.

      – Я знаю, – сказав міністр юстиції. – Згідно з законом, після смерті короля на трон вступає й править країною його старший син. Тому його й називають престолонаступником. Якщо король помре, трон посяде його старший син.

      – Але в короля лише один син.

      – А більше й не треба.

      – Ну, так, але син короля – це маленький Мацюсь. Як же він може бути королем? Мацюсь ще не вміє навіть писати.

      – Нічого не вдієш, – відповів міністр юстиції. – У нашій