– Ваш король шмаркатий! – кричать з ворожого окопу.
– А ваш – недолугий дід!
– Самі ви діди! Чоботи у вас діряві.
– А ви – голодні пельки, бурду п’єте замість кави.
– А ти ходи, покуштуй.
– Як візьмемо вашого полоненого, то він такий голодний, наче вовк.
– А ваші обідрані та й голодні.
– А ви від нас тікали, мов зайці.
– Зате згодом ми вам всипали.
– Ви й стріляти не вмієте. Ваші кулі летять просто на горобців.
– А ви хіба вмієте?
– Звісно, що вміємо.
Розгнівався Фелек вискочив з окопу, повернувся до ворогів спиною, нагнувся, підібрав шинелю й крикнув:
– Ану, стріляйте!
Гахнули чотири постріли, та кулі не влучили.
– Ех ви, стрільці!
Солдати реготалися, але поручик страшенно розлютився й посадив Фелека до холодної. Це була яма, викопана глибоко під землею і обкладена дошками. Треба вам сказати, що солдати понаносили із зруйнованих будівель дощок і змайстрували в окопах стіни, підлогу та навіть навіси, щоб їх не мочив дощ і не заливала багнюка.
Лише два дні просидів Фелек у дерев’яній клітці під землею, а далі поручик пробачив йому. Проте й цього було Фелекові досить.
– Не хочу я служити в піхоті.
– А куди ж ти підеш?
– На літак.
У Мацюсевому королівстві на той час бракувало бензину. А без бензину важко перевозити великі вантажі. Тому-то надійшов тоді наказ, щоб на літаки брали тільки легких солдатів.
[– Може ти підеш, сарделько, – кпили вояки з одного гладуна.]
Надумали тоді послати Фелека – хто ж може бути легший за дванадцятирічного хлопчака? Пілот керуватиме літаком, а Фелек кидатиме бомби.
Мацюсь трохи засмутився, а трохи навіть зрадів, що, коли повернувся з шпиталю, не застав Фелека. Адже тільки Фелек знав, що Мацюсь – король. Правда, Мацюсь сам просив, щоб Фелек називав його Томеком. Та що не кажіть, а це не зовсім добре, коли Фелек має Мацюся за рівню. І якби ще за рівню, а тож ні! Мацюсь молодший, і Фелек просто гордує ним. [Фелек сам пив і горілку, і цигарки курив, а коли хто й Мацюся хотів почастувати, казав одразу:
– Йому не давайте, він іще малий.
Мацюсь не любив ні спиртного, ні тютюну, але волів би сам сказати поважно, мовляв, дякую, ні, а не щоб Фелек за нього вирішував.]
Коли ночами солдати йшли в розвідку, Фелек завжди влаштовував так, що тільки його брали з собою.
– Не беріть Томека – чим він вам допоможе?
Розвідка була небезпечною і важкою. Треба було тихо повзти на животі до дротяних загороджень, перерізати їх ножицями або шукати ворожих вартових. Іноді треба було пролежати тихо цілу годину, бо варто лише ворогам почути підозріле шурхотіння в своєму таборі, як вони відразу ж пускали ракети й стріляли по сміливцях. Солдати жаліли Мацюся, оскільки він був молодший та тендітніший, і найчастіше брали Фелека. А Мацюсеві було прикро.
Залишившись без