Розгляньмо тепер єдине чуттєве поле, яким воно дане в іманентній теперішності, та запитаймо, як у ньому взагалі можливе усвідомлення виокремленої деталі, а також, які суттєві умови мають бути виконаними, щоби відбулося усвідомлення виокремленої множини однакового або схожого.
Кожне таке чуттєве поле є єдиним для себе, єдністю гомогенності. З кожним іншим чуттєвим полем воно перебуває у зв’язку гетерогенності. Якась деталь виокремлюється на ньому через те, що вона з чимось контрастує, наприклад, червоні плями на білому тлі. Червоні плями контрастують із білою поверхнею, але між собою вони не контрастують, і тому вони злиті, хоча й не в той спосіб, що вони перетікають одне в одне, а у вигляді віддаленого злиття: їх слід об’єднати як однакові. Звичайно, в кожному контрасті залишається щось від спорідненості та злиття; червоні плями й біла поверхня первинно споріднені як візуальні даності. І цю гомогенність слід відрізняти від гетерогенності з даностями іншого ґатунку, наприклад акустичними даностями. Так, найзагальніші змістові синтези виокремлених чуттєвих даних, відповідно об’єднаних у живому теперішньому певної свідомості, здійснюються згідно зі спорідненістю (гомогенністю) та чужістю (гетерогенністю). Звісно, можна сказати, що схожість окремих даних не утворює жодного реального зв’язку. Одначе ми говоримо зараз не про реальні властивості, а про спосіб іманентного зв’язку даних відчуттів.
Спорідненість або схожість може бути різного рівня до повної спорідненості, нерозрізненої однаковості. Всюди, де немає повної однаковості, пліч-о-пліч зі схожістю (спорідненістю) йде контраст: виокремлення несхожого на ґрунті спільного. Якщо ми переходимо від однакового до однакового, то нове однакове дається як повторення. Воно, відповідно до свого змісту, цілком збігається