Америки, і за всі церкви в Сполучених Штатах, і за весь уряд; за бідолашних моряків, що борознять бурхливі моря; за гноблені народи, що стогнуть під ярмом європейських монархів і східних деспотів; за тих, що перед світлом і словом Божим мають очі, але не бачать, і мають вуха, але не чують; за поган на далеких океанських островах; а на завершення – за те, щоб священикові слова дійшли до кожного і, мов насіння, кинуте в родючий ґрунт, дали добру прорість, а згодом і щедрий урожай. Амінь.

      Зашелестіли спідниці жінок, і парафіяни, що підвелися на час молитви, знову посідали. Хлопець, чий життєпис викладено в цій книжці, анітрохи не тішився молитвою – лише терпів її, та й то на превелику силу. Він ані хвилини не постояв спокійно, та хоча й не дослухався до суті пасторових слів, проте відзначав подумки, що вже сказано, – бо давно знав напам’ять, що за чим має йти, і, коли пастор додавав часом щось нове, Томове вухо одразу вловлювало найменшу відміну, і тоді все єство його повставало: він вважав ті доповнення нечесними й неподобними. Посеред молитви на спинку лави перед Томом сіла муха й почала краяти йому душу: вона то терла одна об одну складені докупи лапки, то обхоплювала ними голову й так завзято шарувала її, що мало не відривала від тулуба – аж видно було тоненьку, як ниточка, шию; то погладжувала задніми лапками крильця й розправляла їх, наче фалди фрака; одне слово, робила весь свій туалет так спокійно і незворушно, ніби почувала себе в цілковитій безпеці. Власне, так воно й було: хоч як свербіли в Тома руки схопити її, утнути таку штуку під час молитви він не зважувався, бо вірив, що тим занапастить свою душу. Зате як тільки священик дійшов до кінця, Томова рука сама подалася вперед, і на слові «амінь» муха опинилась у полоні. Та тітка Поллі застукала його на гарячому й звеліла випустити муху.

      Священик прочитав цитату з Біблії, а тоді затарабанив свою проповідь, страшенно довгу й нудну, так що невдовзі багато хто почав куняти, хоч ішлося там про жахливі муки грішників у пеклі та про спасенних обранців Божих, – щоправда, їх мала лишитися така мізерна купка, що й спасати було не варт. Том пильно лічив сторінки: після проповіді він завжди знав, скільки прочитано сторінок, але майже ніколи – про що в ній говорилося. А втім цього разу його на часинку зацікавив і самий зміст. Пастир саме змальовував величну й зворушливу картину того, як настане на землі царство Боже, і зберуться разом праведники з цілого світу, і ляжуть поряд лев та ягня, і мала дитина поведе їх. Але весь пафос і висока мораль цього прекрасного видовища пропали для хлопця марно: його вразила лише видатна роль, яку призначалося малій дитині, та ще й перед очима праведників цілого світу, і йому навіть захотілося самому стати тією дитиною, – звісно, якщо лев буде ручний.

      Та в наступну хвилину муки Томові поновилися, бо далі знов пішло нудне просторікування. Аж раптом він згадав, яку чудову забавку має в кишені, і видобув її на світ. То був великий чорний жук із страхітливими щелепами – «кусач», як називав його Том. Він лежав у коробочці від пістонів і, коли Том відкрив її, одразу ж учепився