Розділ другий
Буря лютувала всю ніч, та нічого особливого не сталося. Проте вранці, спустившись до сніданку, всі знов побачили на підлозі жахливу криваву пляму.
– Не думаю, що Супер-очищувач схибив, – сказав Вашингтон. – Я його де тільки не випробовував. Ясна річ, це привид.
Він витер пляму знов, але наступного дня вона була на своєму місці – і на третій ранок також, хоч звечора містер Отіс власноруч замкнув бібліотеку і забрав ключа нагору. Тепер в усієї родини з’явилося цікаве заняття. Містер Отіс почав думати, що виявив надмірний догматизм, заперечивши існування привидів; місіс Отіс виказала намір вступити до спіритичного товариства, а Вашингтон написав до панів Майєрс і Помор довгого листа на тему «Стійкість кривавих плям злочинного походження». А одної ночі їхні останні сумніви в існуванні потойбічних сил розвіялися назавжди.
День був жаркий і сонячний, і по вечірній прохолоді родина вирушила на прогулянку. Повернулися вони близько дев’ятої і сіли до легкої вечері. Про привидів не було й мови, тому ніхто не перебував у тому надчутливому настрої, що здебільшого передує появі духів. Як згодом розповідав мені містер Отіс, вони говорили на звичайні теми, як заведено в товаристві освічених американців з вищого класу: про те, що міс Фанні Дейвенпорт як актриса перевершує Сару Бернар; що навіть у кращих англійських оселях не подають до столу молодої кукурудзи, гречаників та кукурудзяної каші; що Бостон має вирішальне значення для розвитку світової духовності; що квиткова система багажних перевезень на залізниці має безліч переваг; що нью-йоркська вимова звучить куди мелодійніше, ніж протяжна лондонська говірка. Про жодні надприродні явища, як і про сера Симона де Кентервіля, ніхто не обмовився й словом. Об одинадцятій усі побажали одне одному доброї ночі й пішли спати, а через півгодини в усьому домі погасили світло. Проте невдовзі містер Отіс прокинувся від дивного шуму в коридорі, за дверима його кімнати. Звук був схожий на брязкіт металу і щомить наближався. Містер Отіс устав, запалив сірника і поглянув на годинник. Була рівно перша. Містер Отіс лишився цілком спокійним і помацав свій пульс, що аж ніяк не був прискореним. Тим часом дивний шум лунав уже зовсім близько, і містер Отіс ясно почув кроки. Він взув капці, вийняв зі своєї дорожньої валізи невелику пляшечку і відчинив двері. Просто перед ним у блідому місячному сяйві стояв страховидний стариган. Його очі палали червоним вогнем, мов жарини; розпатлане сиве волосся спадало на плечі; вбрання старовинного крою було брудне та пошарпане, а з рук і ніг звисали важкі іржаві кайдани.
– Дорогий сер, – мовив містер Отіс, – я змушений уклінно просити вас змащувати ваші кайдани. З цією метою я б хотів запропонувати вам оцю пляшечку машинного мастила «Зоря незалежної демократичної партії». Цей засіб є дуже ефективним уже при першому використанні, що засвідчують деякі з наших відомих релігійних діячів. Бачите, це написано на етикетці. Я залишу його отут, під канделябром, і з радістю надаватиму вам цю послугу в разі потреби.
З