знайшли Джеффрі Реймонда. Інспектор тримав свій експонат.

      – Стикалися із цим раніше, містере Реймонд?

      – Ну… Мабуть… я майже впевнений, що це антикварний подарунок містерові Екройду від майора Бланта. Він з Марокко… ні, з Тунісу. Отже, злочин скоїли ним? Яка незвичайна річ. Здається, це майже неможливо, та навряд чи існує два такі кинджали. Привести майора Бланта?

      Не чекаючи на відповідь, він поквапливо вийшов.

      – Такий хороший хлопець, – зауважив інспектор. – Є в ньому щось чесне та щире.

      Я погодився. За ті два роки, поки Джеффрі Реймонд виконував обов’язки секретаря Екройда, я ніколи не був свідком його збентеження чи втрати самовладання. Я знаю його як дуже відповідального секретаря.

      За хвилину чи дві Реймонд повернувся в супроводі Бланта.

      – Я мав рацію, – схвильовано повідомив Реймонд. – Це туніський кинджал.

      – Майор Блант іще не бачив його, – заперечив інспектор.

      – Бачив, коли заходив до кабінету, – спокійно промовив чоловік.

      – То ви впізнали його?

      Блант кивнув.

      – Ви нічого не говорили про це, – підозріло зауважив інспектор.

      – Невдалий момент, – пояснив Блант. – Балаканина у невдалий момент може завдати чимало шкоди.

      Він достатньо спокійно витримав проникливий погляд інспектора.

      Останній нарешті щось буркнув і відвернувся. Він приніс кинджал Бланту.

      – Ви досить упевнені щодо нього, сер. Ви впізнаєте його, не сумніваючись?

      – Цілком. Узагалі жодних сумнівів.

      – Де цю… е-е-е… антикварну річ зазвичай зберігали? Можете сказати, сер?

      Відповів секретар.