– Лише якоїсь миті. Їхня розмова була приватною.
– Але, може, вам вдалося почути якийсь її уривок? Випадково. Заходячи й виходячи… Заносячи каву… Можливо, сидячи за своїм столом перед дверима до кабінету дона Маурісіо…
– Ваші натяки мені не подобаються, сеньйорито.
– Кожна дрібниця може допомогти нам знайти міністра, доньє Маріано, – втрутився Варґас. – Прошу вас.
Секретарка вагалася.
– Дон Маурісіо розпитував сеньйора Болеа про деяких арештантів. Він хотів знати, чи вони досі живі, чи досі у в’язниці, чи, може, їх звільнили або перевели. Навіщо, він не казав.
– Ви пам’ятаєте прізвища арештантів, про яких згадував міністр?
– Там було багато прізвищ. До того ж відтоді минуло чимало часу.
– Прізвище Сальґадо було одним із них?
– Так, гадаю, що так.
– Більше ви нікого не пригадуєте?
– Ще одне-єдине прізвище, яке я чітко пам’ятаю, – це Мартíн. Давид Мартін.
Алісія перезирнулася з Варґасом, який записав щось у своєму нотатнику.
– Може, ще когось?
– Ще, здається, було прізвище якесь іноземне, французьке абощо. Точно не пригадую. Кажу ж вам, це сталося багато років тому. Яке значення це може мати сьогодні?
– Цього ми не знаємо, доньє Маріано, але повинні дослідити всі можливості. Повертаючись до листів… Коли ви показали їх міністрові вперше, чи не пригадуєте, як він на них відреагував? Може, сказав щось, що привернуло вашу увагу?
Секретарка похитала головою.
– Ні, він не сказав нічого особливого. Здавалося, дон Маурісіо навіть не надав тим листам важливості. Лише сховав їх у шухляду й наказав наступні подібні листи віддавати йому до рук.
– Не розпечатуючи їх?
Донья Маріана кивнула.
– Дон Маурісіо просив вас не розповідати нікому про існування цих листів?
– У цьому не було потреби. Я не маю звички обговорювати справи дона Маурісіо з тими, кого вони не стосуються.
– Міністр часто просив вас зберігати його таємниці, доньє Маріано? – запитала Алісія.
Вальсова секретарка стиснула губи й не відповіла.
– У вас ще є запитання, капітане? – роздратовано звернулася вона до Варґаса.
Алісія не дозволила доньї Маріані ухилитися від розмови з нею і подалася вперед так, щоб опинитися в секретарки просто перед очима.
– Вам було відомо, що дон Маурісіо клопотався перед каудильйо про помилування Себастьяна Сальґадо?
Донья Маріана глянула на неї згори донизу, вже навіть не намагаючись приховати ту ворожість, яку викликала в неї Алісія. Секретарка обернулася за підтримкою до Варґаса, але той сховав очі у свій нотатник.
– Звісно, мені це було відомо.
– Вас це не здивувало?
– Чому б це мало мене здивувати?
– Міністр вам казав, чому вирішив це зробити?
– Із гуманістичних намірів. Дон Маурісіо дізнався, що Себастьян Сальґадо дуже хворий і йому вже недовго лишилося на цьому світі. Пан міністр хотів, щоб