І прибуде суддя. Володимир Лис

ледве трійця зникла всередині. Коли потяг від’їхав, мені нічого не лишилося, як, вибравшись із канавки, пообдирати реп’яхи й поволі, припадаючи на забиту ногу, тюпати в напрямку квартири.

      Ані дорогою, ані вже в ліжку я так і не знайшов більш-менш переконливої відповіді, хто ж були ті троє. Комерсанти, які повезли щось на продаж до Білорусі чи в Санкт-Петербург? Місцеві, а може, луцькі рекетири? Заїжджі чи місцеві грабіжники, котрі когось чи щось обчистили у Старій Вишні? Ні до чого логічного не додумався, вранці ніхто не заявив про пограбування. Правда, бажання ходити вночі до станції зникло. Зрештою, колись так і мало статися.