– Давай без порівнянь, – скривився князь. – Що ж, нехай буде по-вашому. Твої, воєводо, люди – тобі й відповідати. Богумиле!
– Так, князю! – виступив наперед той.
– Перед відбуттям я вручу тобі охоронні грамоти – свою і Ногая. Колись беклярбек спрезентував їх мені, але жодного разу використати не довелося. Це на той випадок, коли вас перестрінуть монголи. Ну і послання до князя Святослава Ярославовича. Прошу вас не затримуватися там, у Твері. Ми вас чекатимемо. Можливо, одразу після весілля нашого сина доведеться відправитися у новий похід.
Почуте вразило молодих чоловіків, але не спантеличило. Зараз для них головною була поїздка, а про майбутній новий похід вони подумають, якщо… повернуться з цього.
А що їх чекає, напевне, знав лише Бог і… посол Михайло, але він, як і належить справжньому послові, мовчав. Тому Богумилу й Глібу наразі доводилося сподіватися лише на мечі підлеглих воєводи.
IV
Хоч держава Лева Даниловича офіційно і простягалася до Переяслава, а сам правитель іменував себе князем Київським, фактично княжа влада заледве сягала до річки Горина ,[15] на березі якої на місці дотла спаленого монголами Кам’янця зовсім недавно ті ж таки монголи дозволили звести нове місто, назване Заславом .[16] Далі лежала сумнозвісна болохівська земля, знищена Данилом і забута Сараєм, озлоблена на всіх і вся, тому особливо небезпечна. І хоч від Заслава до Києва пролягав торговий шлях, гостям тут не були раді. При найменшій нагоді торгові валки вряди-годи піддавалися нападам розбійників, що, здавалося, діяли розрізнено і незалежно один від одного, але їхні дії, рівно ж як і їхня обізнаність, змушували підозрювати якийсь єдиний центр. Правда, ніякі дії князів не наблизилися до вирішення цієї проблеми, тому Львову нічого іншого не залишалося, як просто озброювати торговців.
Дружина під началом Гліба, до того ж підсилена двома десятками ратників Михайла, виявилася серйозним застереженням невідомим досі розбійникам. Вони так і не насмілилися не те що напасти на посольство, але й навіть просто наблизитися до нього. Та часте іржання коней підказувало, що озброєні розбійники все ж перебувають неподалік і що вони також на конях. Це не давало Глібові можливості розслабитися.
Хоч болохівські землі і не могли похвалитися хоч якими-небуть більш-менш прохідними дорогами, головний торговий шлях, прокладений ще Данилом від тодішньої столиці Галича до Києва, виглядав навіть пристойним. Невідомо, хто вирубав свого часу лісову просіку посеред споконвічного лісу, але і тепер вона слугувала чи не єдиною дорогою, котрою просувалося на схід княже посольство. Найближче від Заслава лежав Колодяжин, знаменитий хоча б тим, що його з першого разу не зміг взяти навіть Батий. І це при тому, що навколишні міста без супротиву прийняли зверхність хана. На жаль, це не врятувало жителів міста від розправи. Після успішного штурму хан наказав зрівняти Колодяжин із землею,