Нетерпіння серця. Стефан Цвейг. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Стефан Цвейг
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1939
isbn: 978-966-03-7987-9
Скачать книгу
стільки, скільки він зажадав би. Але він каже, що треба дивитися хвору через певний проміжок часу… ага… Що ж я хотів сказати? Ага, згадав… так ось, завтра він приїжджає і в другій половині дня оглядатиме Едіт; зазвичай він залишається у нас на вечерю, а вночі швидким повертається у Відень. І ось я подумав: якби хтось просто так, між іншим, запитав його… хтось цілком сторонній, кого він не знає… запитав би його просто так… при нагоді, як запитують про справи у знайомих… Запитав би, як, власне, там справи з її хворобою, і чи вважає він, що дівчина взагалі колись одужає… і чи буде вона зовсім здоровою… ви розумієте? Зовсім здоровою… і скільки, на його думку, це ще триватиме… У мене таке передчуття, що вам він не збреше… Адже вас йому не треба жаліти, вам він зможе спокійно сказати правду… від мене він змушений її приховувати – зрештою, я батько, до того ж, стара, хвора людина, і він знає, що все це шматує мені серце… Але, звісно, ви мусите почати цю розмову випадково, ненароком… так, як зазвичай запитують у лікаря про здоров’я незнайомця… Ви не відмовите?… Ви зробите це для мене?

      Хіба міг я відмовити? Переді мною сидів старий і зі сльозами на очах чекав на моє «так», ніби трубного гласу Судного дня. Певно, що я йому це пообіцяв. Він одразу ж радісно простяг до мене обидві руки:

      – Я знав! Я знав це ще того разу, коли ви прийшли до нас знову і були такі добрі до дівчинки опісля… ну, ви пам’ятаєте… ще тоді я одразу побачив: ось людина, яка мене зрозуміє… він, і тільки він, запитає у лікаря… І… я обіцяю вам, я вам клянуся, жодна душа про це не дізнається, ні тепер, ні пізніше, ніхто – ні Едіт, ні Кондор, ні Ілона… тільки я буду знати, яку послугу, яку неоціненну послугу ви мені зробили…

      – Та що ви, пане фон Кекешфальва… адже це така дрібниця…

      – Ні, це не дрібниця… ви мені робите дуже велику… величезну послугу… величезну! І якщо… – Він трохи нагнувся, і його голос, ніби боязко ховаючись, зазвучав тихіше: – Якщо я, зі свого боку, чимось… чимось зможу вам допомогти… може, ви…

      Мабуть, я зробив якийсь зляканий рух (невже він хотів одразу ж зі мною розплатитися?!), бо він поспіхом додав, трохи заїкаючись, що з ним траплялося завжди від великого хвилювання:

      – Ні-ні, зрозумійте мене правильно… я зовсім не думаю… я не маю на увазі нічого матеріального… я хотів лише сказати, що… я хотів лише… У мене хороші зв’язки… Я знаю багатьох людей у міністерствах, і у військовому міністерстві також… а в наш час ніколи не завадить мати людину, на яку можна покластися… звісно, лише це я і мав на увазі… Кожному може випасти така мить… ось… лише це я й хотів вам сказати.

      Боязливе збентеження, з яким Кекешфальва запропонував мені свою допомогу, змусило мене присоромитися. За весь цей час він жодного разу не глянув на мене, а говорив кудись униз, ніби звертаючись до власних рук. Лише тепер він тривожно підвів очі, намацав зняті окуляри й насунув їх на ніс тремтячими пальцями.

      – Може, – пробурмотів він, – нам тепер краще піти до будинку, бо… а то Едіт зверне