– Сьогодні ввечері я їду в Лондон, пане Бойл, – сказав Смарт заклопотаніше, ніж зазвичай. – Ми з паном Смітом хочемо встигнути на шосту сорок п’ять. Я попросив би вас, Джеймсоне, переночувати сьогодні у мене нагорі. Якщо поставити рибок, як зазвичай, в задній кімнаті, їм ніщо не загрожуватиме. Але нічого, гадаю, і не станеться.
– Трапитися може що завгодно і де завгодно, – посміхнувся пан Сміт. – Самі ж ви лягаєте завжди з револьвером. Може, варто залишити його сьогодні вдома?
Переґрин Смарт нічого не відказав, і вони з гостем вийшли з дому.
Секретар і старий клерк розташувалися на ніч, як було їм сказано, в спальні господаря. Точніше кажучи, Джеймсон влаштувався в гардеробній, але двері в спальню залишив незачиненими, й обидві кімнати перетворилися ніби в одну. У самій спальні було довге французьке вікно, що виходило на згаданий балкон, і ще одні двері – в темну кімнатку, куди від гріха подалі помістили коштовну кулю.
Поперек цих дверей Бойл поставив своє ліжко, потім поклав під подушку револьвер, роздягнувся і ліг, відчуваючи, що вжив усіх можливих запобіжних заходів на випадок неможливої або неймовірної події пересічного грабунку. Духовні ж грабунки з оповідок знаменитого мандрівника якщо і пригадуються йому зараз, на порозі сну, то з тієї єдиної причини, що і самі складалися з субстанції, спорідненої зі снами. Незабаром, однак, і ці думки перейшли в заповітні мрії, що перемежовувалися дрімотою без снів. Старий службовець був, певна річ, більш метушливий, але, потлумившись і повторивши по багато разів всі свої застереження і скарги, він також відійшов до сну.
Місяць засяяв над зеленою галявиною, оточеною сірими брилами будинків, і знову потьмянів, ніким не помічений на безлюдній і мовчазній землі. Й ось, коли темний небосхил прорізали перші тріщини світанку, непередбачене сталося.
Бойл був молодший за свого товариша і, природно, спав здоровіше та міцніше. Завжди бадьорий після пробудження, прокидався він, однак, важко, ніби тягав каміння. Та й сни чіплялися за його ожилий розум, немов мацаки восьминога. В їхній мішанині серед іншого був зелений квадрат майдану з чотирма сірими дорогами, які він бачив із балкона перед сном. Тільки тепер вони весь час міняли свою форму, зміщувалися та запаморочливо оберталися під акомпанемент низького рокоту, схожого на гул підземної річки, яким йому, мабуть, здавалося крізь дрімоту хропіння старого Джеймсона в гардеробній. Але в мізках сплячого цей неясний шум і кружляння якось смутно в’язалися зі словами віконта де Лара про премудрості, які дозволяють маніпулювати важелями