– Я знаю, що мені робити, – рішуче сказав преподобний Прінґл. – Зараз же віднесу книгу доктору Генкі та розпитаю його про все. Він живе неподалік. Потім повернуся і поінформую, що він на це скаже.
– Добре, гаразд… – погодився професор, втомлено сідаючи в крісло.
Здається, він втішився, що хтось інший узяв на себе відповідальність. Кроки неспокійного місіонера простукотіли сходами, а науковець все сидів нерухомо і дивився в порожнечу, наче впав у транс. Він ще не отямився я, коли швидкі кроки знову простукотіли сходами і в контору повернувся Прінґл. Професор відразу побачив, що книжки в нього немає.
– Генкі її взяв, – підтвердив Прінґл. – Обіцяв нею зайнятися. Просить нас прийти за годину. Він зумисне повторив, професоре, що просить вас прийти разом зі мною.
Опеншоу мовчки дивився в далечінь. Потім спитав:
– Хто ж цей гаспидів доктор Генкі?
– Ви так це сказали, ніби він і справді сам нечистий, – усміхнувся візитер. – Мабуть, багато про нього так пліткують. Але він займається тим же, що і ви. Тільки він відомий в Індії – вивчав там магію і всі ці штукенції. А тут його мало знають. Він маленький, жовтий, кульгавий і дуже сердитий. Здається, в Лондоні він просто лікар, і нічого поганого про нього не скажеш, хіба тільки, що він один чув хоч трохи про цю кляту справу.
Професор Опеншоу важко підвівся і підійшов до телефону. Він зателефонував патеру Брауну і повідомив, що сніданок замінюється обідом, бо йому треба навідати вченого з Індії. Потім він знову опустився в крісло, закурив сигару і поринув у якісь роздуми.
Патер Браун чекав професора в вестибюлі ресторану, де вони домовилися пообідати, серед дзеркал і пальм. Він знав про сьогоднішнє побачення Опеншоу і, коли похмурі сутінки пом’якшили виблиски скла та зелені, вирішив, що непередбачені ускладнення затримали його друга. Він уже почав сумніватися, чи професор узагалі прийде. Але той прийшов, і з першого ж погляду стало ясно, що підтвердилися найгірші підозри: погляд чоловіка блукав, волосся було скуйовджене. Вони з Прінґлом дісталися-таки до північних околиць, де житлові квартали перемежовуються пустирями, особливо похмурими в негоду, розшукали будинок – він стояв трохи осторонь – і прочитали на мідній дверній табличці: «Дж.-Й. Генкі, доктор медицини, член Королівського наукового товариства». Але вони не застали Дж.-Й. Генкі, доктора медицини. А побачили лиш те, про що їм підказало моторошне передчуття. У звичайнісінькій вітальні лежала на столі проклята книга. Здавалося, що хтось лиш мить тому відкрив її.
Двері в сад були розчинені навстіж, і нечіткий слід тягнувся вгору по крутій садовій доріжці. Важко було уявити собі, що кульгавий чолов’яга вибіг нею, і все ж він був кульгавий – відбиток однієї ноги був неправильної форми. Потім залишився тільки неправильний слід, немов хтось стрибав на одній нозі. Далі сліди обривалися. Більше нічого не можна було дізнатися про доктора Генкі. Без