Зникає у глибині дому. Видно довгу анфіладу покоїв, старих, заглушених оксамитом шпалер кімнат – відчиняються одні за одними двері, відхиляються тяжкі портьєри. Падають у кути злі, допитливі погляди, свердлять алькови, обзирають спальні…
Вийшов на ґанок, збіг сходами, повернув уліво. Кроки тихі, обережні. Почув якісь звуки, похапливий шепіт. Заглянув через ґрати обплетеної диким виноградом альтанки. Побачив… Поклала йому голову на груди, наставила розхилені вуста. Цілував її довго, протяжно…
Раптом сцена змінилася. Посеред альтанки стояв чоловік. На вустах холодний іронічний усміх, у руках стек.
– Вибачайте…
Жінка зірвалася з лавки, хотіла щось промовити. Її перервав посвист удару. З коротким скриком піднесла руку до щоки, на якій розквітнув продовгуватий, червоно-синій пруг… Блондин кинувся на шаленця з гнівом, замахнувся рукою до його обличчя. Та дорогою наткнувся на опір: його затримала міцна, сталева рука…
– Знайдемо інший спосіб вирішення тої справи.
Наказовим рухом витяг руку до жінки і вказав на будинок:
– Прошу нас залишити самих.
Пішла. Німа гра обличчя, поєдинок поглядів. Очі ворогів майже водночас зупиняються на кошику, який пані залишила на столі. На дні кошика два клубки – зелений і блакитний. Губами чоловіка блукає загадковий посміх, взяв клубки, поклав на долоню, бавиться ними, перекочуючи по руці. Запитально дивиться на другого.
Підняв блакитну кульку:
– Смерть.
Блондин кивнув на знак згоди.
Підсуває долоню із зеленою кулькою.
– Життя.
– Згоден.
– Хто буде тягнути жереб?
Діалог перериває великий англійський хорт. Породиста тварина вбігла до альтанки короткими, пружними стрибками і ластиться до ніг блондина. Той погладив пса по лобі і, вказуючи на нього супротивникові, промовив:
– Нерон.
– Добре.
Чоловік уклав до кошика обидва клубки і поставив його на столі. Тепер їх узяв суперник і, тримаючи у руці, звернувся до пса:
– Принеси, Нероне, принеси!
З пальців вилетіли різнокольорові кульки і, проробивши подвійну параболу, упали за кільканадцять кроків на стежку: зелена ближче, на кілька метрів далі блакитна.
– Візьми, Нероне! – заохотив блондин.
Пес кинувся з місця і бігом наблизився до клубочків. Обидва мужчини спостерігали з альтанки за його рухами. Нерон вхопив у зуби ближчий зелений клубок і вже хотів було повернутися до господаря зі здобиччю, коли спостеріг другий під клумбою. Звіря на мить завагалося, потім підбігло до клумби. Гордий із сумлінного вирішення проблеми, хорт вертався до альтанки, тримаючи у високо піднесеній пащі обидва клубки. Та зачепив ногою якийсь корінь, підскочив і вдарився головою до гілки. Тоді, напевне, з його зубів випав кудись поміж кущі один клубок. За мить уже подавав задиханою мордою