Тому їх гризло сумління – і перед собою, і перед іншими, хто стояв поза межами фахової сфери.
Передовсім залежало на тому, щоб «справа» не розголосилася, щоб про неї не дізналася «широка публічність». Належало докласти всіх зусиль, аби «чудернацьку історію» не розпатякали часописи, аби за будь-яку ціну уникнути «скандалу».
Досі історія лишалася суцільною таємницею, відомою лише вузькому колові втаємничених. Воістину небувала солідарність сполучила цих людей у винятковій ситуації: всі мовчали. Тільки виразні погляди, таємні жести і натяки полегшували їхнє порозуміння. Досі «публічність» ні про що не відала. Одначе неспокій служби, нервозність колійових урядовців повільно переносилася і на неї, готуючи родючий ґрунт під засів «примари».
А «справа» й направду була чудернацькою і загадковою.
Від певного часу з’явився на лініях державної колії якийсь потяг, не вписаний до жодних реєстрів, не зазначений у переліку курсуючих поїздів, словом, зайда без номеру і патенту. І годі було навіть з’ясувати, до якої категорії він належить, і з якої фабрики вийшов, бо його блискавичні з’яви і зникнення унеможливлювали всяку орієнтацію. Хоча, коли судити з нечуваної швидкості, з якою пролітав повз ошелешених очевидців, мусив посідати вельми високий ступінь: був це потяг щонайменше блискавичний.
Але найбільше турбувала ця його непередбачуваність. Зайда з’являвся то там, то сям, зненацька вигулькував не знати звідки, пролітав із сатанинським гуркотом по рейках і зникав у далечі. Нині його бачили біля станції М., завтра випірнав десь у чистому полі за В., кількома днями пізніше шубовснув повз будку обхідника в околиці Р.
Спершу всі зійшлися на тому, що шалений потяг належить до чинного штату, і його досі не затверджено в розкладі тільки через недбалість, а чи помилку служби. Почалися розслідування, нескінченні з’ясовування, переговори між станціями – і все марно. Цей нахаба начебто кпив із силкувань урядовців, виринаючи зазвичай там, де на нього найменше чекали.
А найбільше приголомшував факт, що його ніде не можна було заскочити, наздогнати чи затримати. Спроби погоні за одною з найпотужніших машин, визнаною останнім словом техніки, зазнали прикрого фіаско, несамовитий потяг бив усі рекорди швидкості.
Поволі коліярів огортав забобонний ляк і глуха, притлумлена страхом лють. Це було таки нечувано! Відвіку поїзди курсували згідно з запровадженим згори розкладом, який планувався в дирекціях, затверджувався в міністерствах, реалізовувався в русі – і завжди все можна було врахувати, сяк-так передбачити, а коли й траплялася якась помилка або недогляд, то їх можна було направити чи бодай логічно витлумачити – аж тут раптом на колію висковзує непроханий гість і порушує порядок, обертає на ніщо регламент, вносить у гармонійний організм зародки безладдя і хаосу!
І ціле щастя, що досі сей самозванець не викликав жодної катастрофи. Був це направду вражаючий факт. Якось