– То кулаки, а тут церква…
– Значіт, нє атказиваєтесь? Как фамілія? – закінчує грізним тоном.
Кожний виходив наляканий: «Фамілію записав». Однак «скрутити в бараній ріг» не вдалося нікого з нас.
О третій годині кінчився допит. Вже б і реєструвати, та замішка. Причепились до протоколу загальних зборів: голова сільради підписав та невдало печатку приклав. Шкода було запевняти комісаря. Фальшивий протокол та й тільки. Мусіли бігти 56 верст за кращою печаткою. Дядьки наші посмутніли: пропав і завтра робочий день.
Аж ранком прибіг Сава скупаний з доброю печаткою. Поклали перед комісарем протокол з доброю печаткою, аж тут нова біда. Виладнали нарід у коридорі в чергу на підпис, перечислили:
– А гдє же ещо два? Реєстрація нєдєйствітєльна.
Занепокоїлись. Прибігає Олекса:
– Кого ж нема і де б дівався, недавно всі були?
– Матвія арештували!
– Хто? За віщо? – накинулися всі.
– Не знаю. Вийшли кваску попити. Підходить, мабуть, сексот і до Матвія:
– Ти аткуда?
– А хіба що? – викручується Матвій.
– Как фамілія? – наступає сексот.
– Чого чіпляєтесь? – відпекується Матвій.
– Да гаварю тєбє, что ето он, – встряває другий сексот.
– Два года тебя іщем, бандіт. В Допрє давно мєстєчко ожідаєт, – і повели.
Похнюпились дядьки: пропаде й третій день, а буряки аж просяться сапати… Кинулись по місту шукати свого чоловіка. Найшли, умовили старого Ярошенка та пізно вже: комісаріят не урядує.
Аж третього дня під вечір залагодили справу. А Матвій аж восени вернувся.
Зате урочисте було посвячення. Хор вивчив Українську літургію, дівчата пишно й святочно прибрали в церкві в національному дусі. І на Зелені свята відбулась незнана ще й дідам нашим на селі церковна урочистість. Запросили єпископа, священиків, представників сусідніх парохій. Наш ворог – панотець так був зворушений, що в сльозах перед усім миром спокутував свою помилку й став щирим автокефалістом – духовним пастирем першої в районі української церкви.
Українізувавши церкву, наша група взялась за культурну роботу. Відновили в пам’яті 18-й рік: всі тодішні просвітяни вписалися до хати-читальні. На першому кроці заходились до будови великого «Народнього дому».
Приємні були хвилини. Хлопці брались до роботи, як дружна й організована сім’я. Одної суботи був культурний шарварок – зводини. Під звук зворушливих пісень та веселої гутірки кілька десятків читальнян, відклавши польову роботу, закладали основи «Народньому дому».
– Цей перший стовп заб’ємо як підпору національно-духовної єдності нас – селян, і заможніших, і середніх, і бідняків, щоб всі стояли одностайно за нашу долю, за добробут, – починав Сава, цей невгасимий ентузіаст-парубійко, запальний націоналіст.
– А другий