менш чітке свідчення міститься і в Псалмі 40 (вірші 7, 9). Тут Псалмоспівець звертається до Бога:
«Жертви й приношення ти не схотів, ти розкрив мені вуха, цілопалення й жертви покутної ти не жадав… Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон твій – у мене в серці». Отож він називає Божим Законом тільки той закон, який написаний у серці або в душі. Він виключає з нього релігійні обряди, бо вони добрі не за своєю природою, а тільки внаслідок установлення, і, таким чином, вони не записані в душах. Крім того, є ще інші місця в Письмі, які засвідчують те саме. Але достатньо і цих двох, наведених мною. А що релігійні обряди анітрохи не сприяють блаженству, але стосуються тільки тимчасового добробуту держави, – це так само ясно із самого Письма. Воно за релігійні обряди обіцяє лише вигоди й тілесні задоволення, блаженство (beatitudo) ж – тільки за універсальний божественний Закон. Адже у п’яти книгах, званих зазвичай Мойсеєвими, нічого іншого, як ми вище сказали, не обіцяно, крім цього тимчасового щастя (felicitas), тобто почестей чи слави, перемог, багатств, задоволень і здоров’я, і хоч ті п’ять книг, крім релігійних обрядів, містять у собі багато моральних приписів, однак останні не викладаються у «П’ятикнижжі» як моральні правила, спільні для всіх людей, але як заповіді, вельми пристосовані до розуміння і характеру тільки гебрейського народу, тому вони передбачають користь лише одної держави. Наприклад, Мойсей не вчить юдеїв не вбивати і не красти, як учитель і пророк, але наказує це як законодавець і володар. Він-бо не підкріплює правил доказами розуму, але приєднує до наказів покару, котра, як досвід достатньо потвердив, може й повинна змінюватися, зважаючи на вроджені особливості (ingenium) кожного народу.
Так само й заповідь не вдаватися до перелюбу стосується користі тільки суспільства і держави, тому що, якби вона мала навчити морального правила, яке передбачало б не лише користь для суспільства, а й душевний спокій і справжнє блаженство кожного, тоді вона містила б осуд не лише зовнішньої дії, але й самої злагоди душі, як це зробив Христос, який навчав тільки універсальних правил («Євагнеліє від Матвія», 5:28). З цієї причини Христос обіцяє нагороду духовну, а не тілесну, як Мойсей. Бо Христос був посланий, як я сказав, не заради збереження держави і встановлення законів, але тільки для навчання універсального Закону. Звідси легко зрозуміти, що Христос аж ніяк не скасував Мойсеєвого Закону, тому що Христос жодних нових законів не хотів уводити до суспільного життя і не дбав ні про що інше, крім як навчити моральних правил і відокремити їх від державних законів. Він це робив головним чином внаслідок невігластва фарисеїв, які думали, що той провадить блаженне життя, хто захищає закони держави або Мойсеїв Закон. Тим часом останній, як ми вже сказали, мав стосунок тільки до держави і служив не так навчанню гебреїв, як їхньому примусу.
Але повернімося до нашого наміру і наведемо інші місця Письма, в яких за [виконання] релігійних обрядів не обіцяно нічого, крім тілесних вигод, а блаженство
