Це випливає також із того, що людина, зважаючи на природу і досконалість речі, яку вона любить більше за інші, стає тим досконалішою, і навпаки. Виходить так, що саме той із необхідністю найдосконаліший і найбільшу має частку у блаженстві, хто найбільше любить розумне знання про Бога, істоту (entis) справді найдосконалішу, і відчуває від цього знання найвище задоволення. Ось до чого, таким чином, зводиться наше найвище благо і наше блаженство, а саме: до пізнання Бога і любові до нього. Отож засоби, що їх вимагає ця мета всіх людських дій, тобто сам Бог (оскільки у нас є ідея про нього), можуть бути названі повелителями Божими, тому що вони приписуються нам немовби самим Богом, оскільки він існує в нашій душі. І тому спосіб життя, який веде до цієї мети, вельми влучно називають Законом Божим. Але які ці засоби і який спосіб життя, якого ця мета вимагає, і яким чином із нього випливають основи найкращої держави і способу життя серед людей, – все це стосується загальної етики. Тут я буду розмірковувати про божественний Закон лише взагалі.
Отож оскільки любов до Бога – найвище щастя і блаженство для людини, останній кінець і мета всіх людських дій, то звідси випливає, що тільки той дотримується божественного Закону, хто прагне любити Бога не зі страху перед покарою і не з любові до іншої речі, наприклад, задоволень, слави тощо, але тільки тому, що він знає Бога або що він знає, що пізнання Бога і любов до нього є найвищим благом. Отож суть божественного Закону і його головне правило полягає в тому, щоб любити Бога, як найвище благо, власне, як ми вже сказали, не зі страху перед якоюсь покарою і катуванням і не через любов до іншої речі, якою ми прагнемо насолоджуватися: ідея Бога свідчить про те, що Бог є найвищим нашим благом або що пізнання Бога і любов до нього є остання мета, до якої повинні скеровуватися всі наші дії. Однак тілесна людина (homo camalis) не може зрозуміти цього, – їй здається це не вартим, тому що вона володіє надто мізерним знанням про Бога, а також і тому, що в цьому найвищому благові не знаходить нічого, що можна було б споглядати, з’їсти або, нарешті, що могло б викликати тілесне задоволення, яким вона понад усе насолоджується; не може тому, власне, що це благо перебуває тільки в роздумах і чистій думці (pura mente). Але хто знає, що у нього нема нічого кращого за розум і здоровий дух (sana mente), той, безумовно, вважатиме це благо найістотнішим.
Отож ми пояснили, в чому головним чином полягає божественний Закон і які суть людські закони. Сюди належать усі ті, які накреслюють якусь мету, якщо тільки не були освячені внаслідок одкровення, бо в такому разі речі також відносяться до Бога (як ми вже показали вище), і в цьому сенсі Мойсеїв Закон, хоч він і був не загальний, але вищою мірою пристосований до характеру одного народу (і саме до його збереження), може бути названий Законом Бога, або божественним Законом, оскільки ми віримо,