Кенет МакНіл, один із недавніх дослідників цієї теми, вказав на «унікальні історичні умови в Шотландії, які створили професійну еліту, що претендувала на центральну роль у творенні британських імперських позицій і водночас відчувала зростання англійських політичних і культурних впливів». Ті, хто знає, яку роль відіграли у формуванні Російської імперії і російської імперської ідентичності у ХVІІІ столітті уродженці козацької України – від знакових фігур на зразок Теофана Прокоповича та Олександра Безбородька до тисяч українських інтелектуалів, чиновників і лікарів (у певний момент українці становили понад дві третини лікарів імперії), легко впізнають паралелі між українцями і шотландцями. Так само цікаво прозвучить для дослідника російсько-українських стосунків в імперському контексті думка МакНіла, що «амбівалентність шотландських уявлень про свою відмінність відображає аномальні умови меншинної культури, яка намагається стати культурою імперською». Я доходжу такого самого висновку: подібна амбівалентність стоїть за козацьким історичним міфом, сформульованим в «Історії русів».[11]
Шотландські і чеські паралелі виявилися дуже продуктивними в інтерпретації результатів цього дослідження ще й тому, що вони допомагають поставити «Історію русів» і козацький міф, створенню і поширенню якого вона сприяла, у широкий контекст європейського міфотворення. Найвідоміші автори в жанрі національної літературної містифікації, до якого прямо належить «Історія русів», – Джеймс Макферсон і Вацлав Ганка. Розлога література про підробки тієї епохи виявилася дуже корисною для аналізу походження й рецепції «Історії русів». Потреба в національному епосі після національної катастрофи або поразки, використання в такому епосі імперської мови, підкреслення історичної та культурної вищості переможеної нації над своїми переможцями, приписування авторства давно померлому авторитету з метою автентифікації підробленого наративу і його ідейного спрямування, використання підробки для «відновлення» начебто втраченої частини національного наративу і, нарешті, політична лояльність авторів подібних національних містифікацій до імперії – все це типові ознаки загальноєвропейського жанру, до якого належить «Історія русів».[12]
Питання про авторство «Історії русів» вплинуло на стратегію і структуру моєї книжки. Вона складається з сімнадцяти розділів, поділених на п’ять