Мені було десять, і нічого подібного я ще не читав. Немилосердність життя. Його несправедливість. Таке не вкладалося в голові. Якщо хтось серед «Доджерів» і слова доброго був не вартий, то це Резл Наджент – знаний пітчер, але рідкісний пияк і забіяка, ладний втопити Малого в ложці води. А в підсумку не він лежить «знечулений» на ношах, а Малий, найкращий з-поміж них усіх, сирота з ферми, скромний, серйозний, невинний, вірний, наївний, життєрадісний, невтомний працелюб і шанобливий лицар, неперевершений спортсмен – і просто свій хлопець. Мабуть, і так зрозуміло, що в моїй уяві Швед із Малим злилися в неподільне ціле, і я запитував себе, як Швед подужав прочитати книжку, від якої я ледь не пустив сльозу, а потім довго ще не міг заснути. Якби мені вистачило духу спитати в нього навпростець, я б неодмінно поцікавився, що він думає про кінцівку книжки: кінець Малому, чи ще є надія на щасливе повернення? Мене дуже лякало те слово «знечулений». Чи не став завершальний кетч року для Малого фатальним? Що знав про це Швед? Чи це його хвилювало? І чи не виникало в нього думки: якщо таке нещастя сталося з Малим, то чи не може спостигнути щось подібне і його – знаменитого Шведа? А можливо, ця книжка про талановитого бейсболіста, жорстоко і неправедно покараного долею, ця повість про гравця з Божої ласки, чий найбільший гріх – занадто опущене праве плече при ударі та зависока траєкторія м’яча (хоча і цього досить, щоб накликати на себе гнів небес) – була вона всього лише звичайною книжкою на Шведовій полиці з «Мислителями» по краях?
Кер-авеню населяли багаті євреї – принаймні вони видавалися багатіями для більшості наших родин, які орендували квартири в поділених на дві, на три, а інколи й на чотири сім’ї будинках із цегляними східцевими ґанками – невід’ємними атрибутами наших спортивних розваг поза школою, як-от, для прикладу, ігри в кості та в очко, а в ступбол узагалі ми грали доти, поки хтось так не припечатував об сходи дешевенький м’яч із гуми, що той з лускотом тріскав по шву. Тут, де колись стояла ферма Лайонсів, а на початку 1920-х, коли Америка переживала бум, повиростали, перекреслюючи одна одну під прямим кутом, засаджені ріжковими деревами вулиці, наступна після іммігрантів генерація євреїв Ньюарка утворила громаду, для якої традиційні цінності американського суспільства важили більше, ніж дух польських єврейських містечок, що його зберігало у кварталах