– Не сподівався тебе тут побачити, – сказав Джеррі.
– А я не думав зустріти тебе.
– Мабуть, ця сцена тобі замала, – промовив Джеррі, сміючись. – Завжди був певен, що ти далекий від сентиментів.
– І я про тебе думав те саме.
– Хіба ти не звільнив своє життя від зайвих сентиментів? Ні тобі дурнуватої нудьги за домом. Ані потреби терпіти всілякий дріб’язок. Час іде тільки на те, що ти вважаєш за потрібне. Зрештою, все те, що ми тут називаємо «минулим», це ж навіть не частка минулого, і не частка від частки. Нічого ти не воскресиш, нічого не повернеш – нічогісінько. Це ностальгія. Точніше, лайно.
Ці кілька речень, якими Джеррі показав, чим є для нього я, чим є для нього все на світі, підтверджували його здатність поміняти не чотирьох, а вісьмох, десятьох, навіть шістнадцятьох дружин. У нас у всіх на зустрічі не бракувало нарцисичних думок, але цей мисленнєвий потік годі було й порівняти з нашими струмочками. Якщо тіло нинішнього велетня і зберегло щось від худорлявого підлітка, то у вдачі Джеррі не проглядалося нічого схожого на цю подвійність: він виглядав як щось суцільне й неподільне, був холоднокровно впевненим, що його слухатимуть. Яка еволюція: дивакуватий хлопчисько перетворився на дико впевненого у собі чоловіка. Схоже, колишні незграбні поривання грубо згармоніювались із потужним інтелектом і залізною волею. У підсумку вийшла не просто людина, яка не тільки замовляє музику і потурає лише своїм забаганкам, ніколи і нікому не скоряється, а людина, яка ні перед чим не зупиниться. Тепер ще легше, ніж у підліткову пору, вірилося в те, що якби Джеррі ні сіло ні впало взявся б хоч за найбільшу химеру, то з цього неодмінно вийшло б щось грандіозне. Я зрозумів, що мене захоплювало в цьому пацані, лиш тепер зрозумів, що мій захват цим хлопцем спричинявся не тільки тим фактом, що він Шведів брат, а й тим, що Шведів брат такий дивний, попри всю недовершену мужність, яка підкорювала соціум абсолютно не так, як атлетична мужність його брата.
– Чому ти приїхав? – поцікавився Джеррі.
Про торішній страх перед онкологією та вплив операції на простаті на мої сечостатеві функції я навпростець йому нічого не казав. Чи радше сказав тільки те, що й слід було сказати (й то, можливо, не стільки для себе):
– Тому що мені шістдесят два. І я подумав, що з усіх форм доступної лайняної ностальгії ця має мінімум шансів обійтися без гидких сюрпризиків.
Йому приємно було чути це.
– Ага, то ти фанат гидких сюрпризів.
– Буває. А ти чому приїхав?
– Та просто був неподалік. Я мав прибути сюди наприкінці тижня, от і