Соні Марк так і не побачив. Він розчаровано підібгав губи: схоже, з якоїсь причини дівчини не було в школі взагалі.
Пізніше того дня Соня все ж прийшла. На великій перерві Марк брів до їдальні, щоб перекусити, і несподівано в галасливій юрмі старшокласників, які сунули коридором першого поверху, зауважив рудувато-каштанове, зібране в тугий хвіст волосся.
– Соню! – Марк витягнув шию.
Вона не почула його. Чи то пак вдала, що не почула, оскільки двоє десятикласниць, які стояли біля виходу до вестибюля на п’ять метрів далі коридором, озирнулися на Марків вигук. Хлопець пришвидшив крок і наздогнав дівчину.
– Ти все вигадала! – голос звучав ображено й грубо. Марк досі страшенно злостився, що дозволив себе так обманути. – Я знаю, звідки ти взяла історію про ліфт. Я знайшов її в Інтерне… – Пауза. – Ого!
Марк застиг із роззявленим ротом. Соня повернула обличчя, і на кілька секунд він немовби оглухнув, витріщившись на неї наче на здохлу рибину. Обидва її ока розпухли від синців. Праве запливло повністю, здавалося, ніби під посинілі повіки запхали розбухлий від вологи горіх. Ліве – крихітний бурштиновий кришталик – зацьковано виблискувало крізь щілину завбільшки із соняшникову насінину.
– Що з тобою? – прошепотів Марк.
Соня відвернула голову.
– Хто це зробив?
Дівчина мовчала. Їх оминали старшокласники, кидали косі погляди, проте не втручалися.
– Ти… ти… – Він розгубився.
Соня стояла до нього впівоберту, підсвідомо намагаючись заховати лице, та не йшла. Не рухалася. У зів’ялих рисах застиг такий сум, що Маркові хотілося завити.
– Соню, що з тобою сталося?
Хлопець зробив півкроку вперед. Він не мав наміру торкатися, погладити чи обійняти її, лише хотів наблизитися, зміркувавши, що їй не доведеться озиватися на повен голос, якщо стоятиме поряд, і тоді, можливо, вона розповість.
Соня відсахнулася так різко, що збоку могло видатися, мовби Марк щосили штовхнув її.
– Відчепися від мене! – крикнула дівчина й заквапилася геть.
Хлопець розгублено кліпав їй услід.
Соня зникла, розчинилася в натовпі, а Марк усе ще стояв, збентежено втупившись у невидиму точку за кілька кроків від себе, коли хтось грубо штурхнув його ліктем у спину.
Хлопець відступив і водночас розвернувся. Повз нього простував Мрозович.
– Мордо-о-ор! – загорлав він ламким гавкаючим голосом. – Це ти її так? Чи ти шукаєш нової жертви? – Марк, не кліпаючи, витріщався на нього. – Не дивись на мене, чмошник! Ботан занюханий! – Орест скорчив гримасу. – Я сказав: не дивись!
16
Марк вирішив дочекатися Соню після уроків за школою. Не на ґанку – не хотів, щоб